1. Словник української мови в 11 томах

остовпілий

ОСТОВПІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до остовпі́ти.

Спинився я на хвильку остовпілий, Наслухав, як ярмо засніжене скрипить (Рильський, Поеми, 1957, 24);

Кінь завмер. Він стояв, як укопаний, немов остовпілий від подиву (Збан., Крил. гонець, 1953, 9).

2. у знач. прикм. Який раптово втратив здатність рухатися, свідомо сприймати що-небудь (від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін.).

Калинович стояв у своїм кутику заглушений, остовпілий, безтямний (Фр., VI, 1951, 344);

Вхопив [дід] з кілка шапку і вийшов з хати. Вражений з несподіванки Остап мовчав остовпілий (Гр., II, 1963, 459);

// Який нічого не виражає; застиглий (про погляд, очі).

Вона посміхнулася ще глузливіше і відвела очі. В чужих, остовпілих очах [фашистів] вона не знайшла честі (Тют., Вир, 1964, 446).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. остовпілий — остовпі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. остовпілий — див. приголомшений; розгублений Словник синонімів Вусика
  3. остовпілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до остовпіти. 2》 у знач. прикм. Який раптово втратив здатність рухатися, свідомо сприймати що-небудь (від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін.). || Який нічого не виражає; застиглий (про погляд, очі). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. остовпілий — ОСТОВПІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до остовпі́ти. Спинився я на хвильку остовпілий, Наслухав, як ярмо засніжене скрипить (М. Рильський). 2. у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
  5. остовпілий — остовпілий: ◊ стоя́ти як остовпілий → стояти Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. остовпілий — НЕРУХО́МИЙ (який не рухається, лишається в тому самому положенні), НЕПОРУ́ШНИЙ, НЕЗРУ́ШНИЙ рідше, НЕДВИЖИ́МИЙ рідше, НЕДВИ́ЖНИЙ рідше, ЗАВМЕ́РЛИЙ підсил., ЗАСТИ́ГЛИЙ підсил., МЕ́РТВИЙ підсил. Словник синонімів української мови