1. Словник української мови в 11 томах

отруєний

ОТРУ́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до отруї́ти.

Змій був мудрий. Отруєну страву перший раз дав псові. Пес нараз іздох (Калин, Закарп. казки, 1955, 147);

Стрілу витягли, але Василь зліг у постіль — стріла була отруєна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 65);

Текля плюнула на мішки цукру, отруєного гасом (Смолич, II, 1958, 41);

— Готових страв не чіпати, вони можуть бути отруєні (Тют., Вир, 1964, 351);

Нехай я отруєна злою журбою, Та в пісні на всяку отруту є лік (Л. Укр., І, 1951, 157);

// отру́єно, безос. присудк. сл.

Пристав підскочив, як опарений: — .. Та тут, здається, все кує крамолу, все отруєно одним духом (Вас., І, 1959, 296).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. отруєний — отру́єний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. отруєний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до отруїти. || отруєно, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. отруєний — ОТРУ́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до отруї́ти. Змій був мудрий. Отруєну страву перший раз дав псові. Пес нараз іздох (А. Калин); Стрілу витягли, але Василь зліг у постіль – стріла була отруєна (А. Хижняк); Текля плюнула на мішки цукру, отруєного гасом (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. отруєний — Отру́єний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)