отчина
ОТЧИ́НА, и, ж., заст.
1. уроч. Вітчизна.
Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам’ятаю цю годину, І плач і стогін мій смутний (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 209);
Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (Вирган, В розп. літа, 1959, 151).
2. Спадщина від батьків; батьківщина.
Василько схопився з місця: — Не треба, Даниле, не хочу я сам. Будемо разом.. Хай буде наша отчина спільна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 420).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- отчина — -и, ж., заст. 1》 уроч. Вітчизна. 2》 Спадщина від батьків; батьківщина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- отчина — ОТЧИ́НА, и, ж., заст. 1. уроч. Вітчизна. Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам'ятаю цю годину, І плач, і стогін мій смутний (М. Драй-Хмара); Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (І. Вирган). Словник української мови у 20 томах
- отчина — Отчи́на, -ни ж. = отчизна 1. Чуб. V. Словник української мови Грінченка