отчина
ОТЧИ́НА, и, ж., заст.
1. уроч. Вітчизна.
Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам'ятаю цю годину, І плач, і стогін мій смутний (М. Драй-Хмара);
Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (І. Вирган).
2. Спадщина від батьків; ба́тьківщина.
Великий князь-батько віддасть їм у посаг їх отчину, смоленське князівство (М. Грушевський);
Василько схопився з місця: – Не треба, Даниле, не хочу я сам. Будемо разом .. Хай буде наша отчина спільна (А. Хижняк).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- отчина — -и, ж., заст. 1》 уроч. Вітчизна. 2》 Спадщина від батьків; батьківщина. Великий тлумачний словник сучасної мови
- отчина — ОТЧИ́НА, и, ж., заст. 1. уроч. Вітчизна. Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам’ятаю цю годину, І плач і стогін мій смутний (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 209); Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (Вирган, В розп. Словник української мови в 11 томах
- отчина — Отчи́на, -ни ж. = отчизна 1. Чуб. V. Словник української мови Грінченка