паленіти
ПАЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Бути охопленим полум’ям, яскраво горіти; палати.
Вугіль проситься у піч — коксом стати, паленіти іскорками в чавуні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 99);
*Образно. Над головою по-літньому паленіло сонце (Збан., Сеспель, 1961, 205);
*У порівн. Мучить невсипуща згага.. Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Григ., Вибр., 1959, 359).
2. перен. Ставати збудженим; дратуватися.
— Ваш Вовченко вважає, що кожна заплавна річка — болото. Він убиває наші річки, — паленів Бачура (Чаб., Тече вода.., 1961, 63);
// чим. Бути охопленим яким-небудь сильним почуттям.
Паленіти ненавистю до ворогів.
3. Набирати кольору полум’я, палу ( див. пал¹ 1); виділятися таким кольором.
Ярілось золоте сонячне світло, іскрилась роса, паленів у віддалі Стрий (Фр., III, 1950, 401);
// Ставати червоним, червоніти.
— Ось бачиш, сьогодні літечко торкнулось руками до ягід, і вони почали паленіти (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 72).
4. перен. Дуже червоніти від припливу крові; ставати дуже гарячим.
Одкривали [дівчата] обличчя, коли стрічались з красунем-турком, по тому паленіли (Коцюб., І, 1955, 395);
Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталась (Тудор, Народження, 1941, 12);
Юрко похлипується крихтою, натужно кашляє, паленіє увесь (Ряб., Жайворонки, 1957, 4);
// Вкриватися рум’янцем, червоніти.
— Я нічого. Я просто так… — паленіла вона обличчям, ховаючи під довгі вії тугу своїх очей (Тют., Вир, 1964, 264);
// Ставати червоним, гарячим від сильного збудження, хвилювання і т. ін. (про лице, щоки, вуха і т. ін.).
Вона мовчала. Ступала влад зі мною, покірна і стримана. Її щоки паленіли (Хор., Ковила, 1960, 57);
// від чого. Бути збудженим, виражаючи глибокі почуття, пристрасть.
День за днем і вона потроху опанувала тією премудрістю [писати], а якось, паленіючи від потайної, соромливої радості, написала ім’я, що найбільше їй полюбилося (Речм., Весн. грози, 1961, 102).
◊ Палені́ти від (з) со́рому (стида́, сти́ду) — відчувати великий сором, стид (звичайно виявляючи це збудженням, почервонілим обличчям і т. ін.).
Він..паленів від сорому і терпів тяжку муку, коли бачив де п’яного робітника (Л. Укр., IV, 1954, 272);
Ішла собі [Роксолана] слухняна Та паленіла з сорому (Забашта, Пісня.., 1961, 62).
Значення в інших словниках
- паленіти — палені́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- паленіти — ПАЛАТИ; (в розмові) дратуватися, спалахувати; (від сорому) згоряти; (- обличчя) пашіти; (- плоди) червоніти. Словник синонімів Караванського
- паленіти — див. соромитися Словник синонімів Вусика
- паленіти — -ію, -ієш, недок. 1》 Бути охопленим полум'ям, яскраво горіти; палати. 2》 перен. Ставати збудженим; дратуватися. || чим. Бути охопленим яким-небудь сильним почуттям. Паленіти ненавистю до ворогів. 3》 Набирати кольору полум'я, палу (див. Великий тлумачний словник сучасної мови
- паленіти — ПАЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Бути охопленим полум'ям, яскраво горіти; палати. Вугіль проситься у піч – коксом стати, паленіти іскорками в чавуні (М. Рудь); * Образно. Над головою по-літньому паленіло сонце (Ю. Збанацький); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- паленіти — ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. Словник синонімів української мови
- паленіти — Палені́ти, -ні́ю, -ні́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)