парко
ПА́РКО. Присл. до парки́й.
Десь збоку корова парко диха мало не в саме лице (Горд., Діти.., 1937, 36);
// у знач. присудк. сл.
Надворі було парко, варко, — дихати нічим (Мирний, І, 1954, 306);
Вже й осінь виглядає з-за кукурудзи, а парко, як у липні (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 165).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- парко — па́рко присудкове слово незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- парко — див. жарко Словник синонімів Вусика
- парко — Присл. до паркий. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
- парко — ПА́РКО. Присл. до парки́й. Десь збоку корова парко диха мало не в саме лице (К. Гордієнко); // у знач. присудк. сл. Надворі було парко, варко, – дихати нічим (Панас Мирний); Вже й осінь виглядає з-за кукурудзи, а парко, як у липні (Є. Кравченко). Словник української мови у 20 томах
- парко — Парко нар. Жарко, душно. Парко в хаті, — одчини кватирку. Лохв. у. Словник української мови Грінченка