1. Словник української мови в 11 томах

пеньок

ПЕНЬО́К, нька́, ч.

1. Те саме, що пень 1.

Чайченко обрублював гілки з зваленого дерева, і круг його зрубане дерев’я і пеньки свіжі (Вовчок, І, 1955, 203);

Ще вчора, видно, було тут дерево, гуло віттям на вітрі, а зараз лише пеньок, з прожилками-кільцями відкладених літ (Гончар, II, 1959, 385);

— Бевзні! нікчемники!.. пеньки головаті! — закричить на остатку Мирон та й затихне… (Мирний, І, 1949, 184);

[Платон Гаврилович:] Мабуть, як умреш ти, Федоре, то не скаже вже душа, що в пеньку жила (Вас., III, 1960, 135).

◊ До пенька́ — те саме, що До пня ( див. пень).

Хома послав Луку в свій ліс надрати лика; А мій Лука За ликом увесь ліс очистив, до пенька! (Бор., Тв., 1957, 175);

Стоя́ти (сиді́ти) як пеньо́к (пенько́м) — те саме, що Стоя́ти (сиді́ти) як пень ( див. пень).

— О, та у вас тут і помічники є!.. Тільки чого це він сидить, як пеньок? (Тют., Вир, 1964, 36);

[Скарбун:] Та не стійте пеньком перед очима. Дзвоніть (Зар., Антеї, 1961, 17);

Як пеньо́к — те саме, що Як пень ( див. пень).

— А я чогось не вмію плакати, — довірливо признався вчитель. — Ще малим, коли мене били, мовчав, як пеньок (Стельмах, І, 1962, 648).

2. розм. Нижня частина зуба, що викришився, зламався і т. ін.; залишок зіпсованого зуба.

Навіть старі приймали участь в забаві. Безжурний регіт трусив їх сивим волоссям, розтягував зморшки та одкривав згнилі пеньки зубів (Коцюб., II, 1955, 354);

Недовірливо посміхнувся Гичка, показуючи пеньки почорнілих зубів (Добр., Тече річка.., 1961, 15).

3. перев. мн. Відростки на тілі птаха, з яких росте пір’я.

Обскубувати птицю починають з шийки.. Пеньки вискубують за допомогою ножа (Технол. пригот. їжі, 1957, 58).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пеньок — пеньо́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. пеньок — див. дровітня; пень Словник синонімів Вусика
  3. пеньок — [пеин’ок] -н'ка, м. (на) -н'ку, мн. -н'ки, -н'к'іў Орфоепічний словник української мови
  4. пеньок — -нька, ч. 1》 Те саме, що пень 1). 2》 розм. Нижня частина зуба, що викришився, зламався і т. ін.; залишок зіпсованого зуба. 3》 перев. мн. Відростки на тілі птаха, з яких росте пір'я. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. пеньок — ПЕНЬО́К, нька́, ч. 1. Те саме, що пень 1. Чайченко обрублював гілки з зваленого дерева, і круг його зрубане дерев'я і пеньки свіжі (Марко Вовчок); Ще вчора, видно, було тут дерево, гуло віттям на вітрі, а зараз лише пеньок... Словник української мови у 20 томах
  6. пеньок — пеньок: ◊ ма́ти на пеньку́ пильнувати; стежити (ср, ст)||мати на оці Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. пеньок — Нька, ч., комп., див. пень. Словник сучасного українського сленгу
  8. пеньок — до пня. Зовсім, повністю, дощенту. (Ярослав:) Встає полків залізная стіна, щоб нашу Русь од хижаків південних Оборонить і знищить їх до пня (І. Кочерга); Зайнялась і згоріла до пня хата (З журналу). до пенька́. Фразеологічний словник української мови
  9. пеньок — ПЕНЬ (залишок від зрізаного або зламаного дерева), ПЕНЬО́К, ШТУРПА́К діал. (з гострим верхом); КОРЧ (викорчуваний з корінням). В яру шелестіли дуби вікові, На пні засинала сова (П. Воронько); Я сів на вогкий осокоровий пеньок (Є. Словник синонімів української мови
  10. пеньок — Пеньо́к, пенька́, -нько́ві, на -ньку́; -ньки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. пеньок — Пеньок, -нька м. 1) ум. отъ пень. 2) Значительной величины деревянный обрубокъ въ видѣ цилиндра, вкопанпый въ землю, — вокругъ него загибаютъ колесный ободъ при выдѣлываніи колесъ. Вас. 147. Словник української мови Грінченка