перепочивати
ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док. Відпочивати недовгий час, робити коротку перерву для відпочинку під час праці і т. ін.
Положивши перо, одкинувшись на спинку стільця і схрестивши на грудях руки, він став перепочивати (Мирний, І, 1954, 319);
Гора зерна росла й росла. І коли, перепочиваючи хвилинку, Настя раптом глянула на цю гору, в неї несамохіть вихопилося безмірно радісне: — Ой, яке ж багатство! (Жур., Дорога.., 1948, 123);
Як сонечко зайшло, то Люборацький вже далеко був від Крутих: так виїхав, що не дав і коням гаразд перепочити (Свидн., Люборацькі, 1955, 32);
*Образно. Літо вже на перевалі: Перепочило після жнив, Утерло піт і — далі, далі, До вересневих щедрих див (Мур., Осінні сурми, 1964, 15);
*У порівн. Десь опівночі життя навколо завмерло. Навіть війна на далеких обріях ніби перепочивала в цю пору (Ле, Клен. лист, 1960, 38).
Значення в інших словниках
- перепочивати — перепочива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- перепочивати — див. ВІДПОЧИВАТИ, о. розгинати спину. Словник синонімів Караванського
- перепочивати — див. відпочивати Словник синонімів Вусика
- перепочивати — -аю, -аєш, недок., перепочити, -ину, -инеш, док. Відпочивати недовгий час, робити коротку перерву для відпочинку під час праці і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- перепочивати — ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док. Відпочивати недовгий час, робити коротку перерву для відпочинку під час праці і т. ін. Словник української мови у 20 томах
- перепочивати — ВІДПОЧИВА́ТИ (відновлювати сили після втоми, припиняючи дію, рух і т. ін.), СПОЧИВА́ТИ, ВІДПОЧИВА́ТИСЯ безос., ВІДДИХА́ТИ розм., ВІДДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ОПОЧИВА́ТИ заст.; ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, ПЕРЕДИХА́ТИ розм., ПЕРЕДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ПРИПОЧИВА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
- перепочивати — Перепочива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. перепочи́ти, -чи́ну, -неш, гл. Отдыхать, отдохнуть немного. Так виїхав, що не дав і коням гаразд перепочити. Св. Л. 45. Перепочину, та й знов поїду. Словник української мови Грінченка