переставати

ПЕРЕСТАВА́ТИ¹, а́ю, ає́ш, недок., ПЕРЕСТА́ТИ, а́ну, а́неш; наказ. сп. переста́нь, переста́ньте; док.

1. Припиняти робити щось, виконувати якусь дію, займатися чим-небудь або виходити з якого-небудь стану.

Білі батареї з Олешок то переставали, то знов били по Херсону (Ю. Янов., II, 1958, 196);

Павлуша не переставав думати про своє (Головко, II, 1957, 267);

Росли укупочці, зросли; Сміятись, гратись перестали (Шевч., II, 1963, 395);

Дні і ночі я тужила, Та вже й перестала (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 21);

// безос.

Сагайда прокинувся від того, що підвода зупинилась і його перестало товкти в голову металевою ніжкою лафета (Гончар, III, 1959, 78);

// тільки док., наказ. сп. Уживається для передавання наказу або прохання припинити яку-небудь дію (розмову, плач і т. ін.).

[Іван:] Звиніть, будь ласка, мені вже цей раз.. [Голоси:] Та годі тобі, Іване, перестань! (Кроп., І, 1958, 67);

[Кряж:] Ольго, ну, ти… той … перестань… Сліз не люблю (Зар., Антеї, 1962, 248).

2. Затихати (про звуки, утворювані якою-небудь дією).

А рев, лускіт, гук не переставав (Фр., VI, 1951, 344);

"Др-р-р-р", — чулося звідти [з висоти] і не переставало ні на хвилину (Тют., Вир, 1964, 315);

Хай осінь, хай тумани, А пісня та дзвінка Ніяк не перестане (Рильський, День .., 1948, 22);

// Припинятися (про дощ, сніг, вітер і т. ін.).

Хмарка проходить, дощ перестає (Вас., III, 1960, 145);

М’який лапастий сніг не переставав падати (Мик., ІІ, 1957, 289);

Перестав вітер в одну мить (Н.-Лев., II, 1956, 234);

Ніхто не тікав, не ховався від дощу, а діти .. виспівували: — Дощику, дощику, перестань, поїдемо на баштан!.. (Довж., І, 1958, 95);

// безос.

Не посилкується [Плутон] німало, Щоб так палати перестало І щоб оцей пожар погас (Котл., І, 1952, 105).

ПЕРЕСТАВА́ТИ², таю́, тає́ш, недок., перех., діал. Перегороджувати дорогу кому-небудь.

Біжіть мерщій униз: там є такі поляни, що можна добре його [звіра] переставати (Сл. Гр.).