персона

ПЕРСО́НА, и, ж.

1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість.

Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 144);

До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Ле, Наливайко, 1957, 432);

// Поважна, знатна особа.

Сказала раз свиня собі: — Ну, чим я не персона? (Тич., II, 1947, 152);

[Рая:] А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (Собко, П’єси, 1958, 279).

Ва́ша (твоя́ і т. ін.) персо́на, заст., ірон. — ви, ти і т. ін.

[Халява:] Даби персоні вашій догодити, Все мусимо найщирше учинити (Кроп., V, 1959, 270);

— Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род (Котл., І, 1952, 253);

Вла́сною персо́ною — сам (сама) особисто.

Шляхом котив фаетон. Лукія злякалась. Чи не молодий граф власною персоною виїхав наздоганяти втікачку? (Донч., III, 1956, 72);

— А Маковей… ось він власною персоною! (Гончар, III, 1959, 214);

Персо́на гра́та:

а) (дипл.) особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави;

б) (заст.) взагалі особа, до якої ставляться прихильно.

Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був «персоною грата» як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви (Вільде, Сестри.., 1958, 508).

2. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.).

Стіл був накритий на дев’ять персон (Коцюб., II, 1955, 385);

Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Вас., III, 1960, 222).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

персона

Значення в інших словниках