персона

ПЕРСО́НА, и, ж.

1. уроч., заст., ірон. Особа, людина як окрема особистість.

Начальник тилів армії Кушкін не раз виявляв симпатію до скромної персони Сидорчука (Ю. Бедзик);

До Бреста збирався виїздити і Ян Замойський. Як персону світську, його не запрошували на собор (Іван Ле);

// Поважна, знатна особа.

Сказала раз свиня собі: – Ну, чим я не персона? (П. Тичина);

[Рая:] А що він за така персона? Чому його не зачіпати? (В. Собко).

2. Одна людина, їдець (за столом під час обіду, вечері і т. ін.).

Стіл був накритий на дев'ять персон (М. Коцюбинський);

Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (С. Васильченко);

Давав [флорентієць] бенкети на півста персон (Л. Костенко).

(1) Ва́ша (твоя́) персо́на, заст., ірон. – ви, ти.

[Халява:] Даби персоні вашій догодити, Все мусимо найщирше учинити (М. Кропивницький);

– Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род (І. Котляревський);

(2) Персо́на ґра́та:

а) (дипл.) особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави;

б) (заст.) взагалі особа, до якої ставляться прихильно.

Отець Аркадій був тоді на вершині свого життєвого розмаху, був “персоною ґрата” як для комісара поліції, так і для єпископа греко-католицької церкви (Ірина Вільде).

◇ (3) Вла́сною персо́ною – сам, особисто.

З'явився на порозі власною персоною Костя Степашко .. підтягнутий, сухолиций, в доброму гуморі (О. Гончар);

А той перший зліва – не хто інший, як мій батько власною персоною (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

персона

Значення в інших словниках