пищати
ПИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок.
1. Видавати писк (про комах, птахів, деяких тварин).
[Всі (співають):] І лід тріщить, і комар пищить, А то кум до куми порося тащить (Н.-Лев., II, 1956, 507);
Стає тихо на базарі, тільки де-не-де в продуктових крамницях пищать щури та миші (Шиян, Баланда, 1957, 83);
Тихо було, претихо, лише з-за круч чорно-синя хмара вставала і кібці пищали перед бурею (Донч., Секрет, 1947, 23);
// Видавати пронизливі різкі звуки, верещати (про людину).
Хазяїн.. узвав [наймита] злодієм, й пройдисвітом, і голотою; а хазяйка собі підказує та підгукує, та пищить, та верещить (Вовчок, І, 1955, 311);
В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душилися од сміху (Коцюб., II, 1955, 354);
// Плакати тоненьким голосом (про дитину).
Діти, погубивши матерів, пищать (Кв.-Осн., II, 1956, 14);
Діти пищать на руках у матерів (Ю. Янов., IV, 1959, 39);
// розм. Говорити або співати тонким, пискливим голосом.
А співає як! Та хіба в нього був коли-небудь голос? Так, щось там пищало позад гурту, коли ставали до співу… (Ю. Янов., II, 1954, 139).
2. У результаті якої-небудь дії видавати високий протяжний звук, писк (про неживі предмети).
Його перо, як несамовите, бігало на папері, пищало, скрипіло, цвірчало, як горобець, ще й до того бризкало (Н.-Лев., IV, 1956, 164);
Скрипіла й пищала якась надломана суха гілляка (Март., Тв., 1954, 304);
// у що, чим. Створювати чим-небудь високий протяжний звук, писк.
Збирав [Іван] малини, пукав з листочків, робив свистілку або пищав у травинку (Коцюб., II, 1955, 307);
// безос.
Хто порося вкрав, у того в вухах пищить (Укр.. присл.., 1955, 212);
Кашель розходився, ..груди високо піднялися, у їх гуло, пищало (Мирний, І, 1954, 310).
3. перен., розм. Скаржитися на кого-, що-небудь, висловлювати незадоволення кимось, чимось; ремствувати, нарікати.
Мій новий бюджет, як собі хочеш, мене лякає.. Але, врешті, скільки не пищи, нічого не поможе, то краще мовчати (Л. Укр., V, 1956, 237);
— Вимоги у мене до вас будуть такі високі, що ви щоразу пищатимете. Та це вас не врятує: ніяких знижок ви від мене не діждетесь… (Шовк., Інженери, 1956, 409).
Аж пищи́ть (пища́в, пища́ла, пища́ло):
а) хто-небудь знаходиться в дуже скрутному становищі.
Він [народ] під гнітом тяжким аж пищить (Сам., І, 1958, 155);
б) що-небудь робиться, виявляється і т. ін. дуже інтенсивно.
Вона звивалась, як муха на окропі; робота аж пищала в її руках (Коцюб., І, 1955, 63);
в) про необорне бажання швидше здійснити що-небудь.
— Вона заміж аж пищить! — понизивши голос, таємниче повідомив Василь Сидорович (Збан., Малин. дзвін, 1958, 67).
Значення в інших словниках
- пищати — пища́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- пищати — Пискати, пискотіти, с. верещати; П. квилити, скиглити, Р. ремствувати. Словник синонімів Караванського
- пищати — див. говорити; співати Словник синонімів Вусика
- пищати — -щу, -щиш, недок. 1》 Видавати писк (про комах, птахів, деяких тварин). || Видавати пронизливі різкі звуки, верещати (про людину). || Плакати тоненьким голосом (про дитину). || розм. Говорити або співати тонким, пискливим голосом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- пищати — Пища́ти, пищу́, пищи́ш, -ща́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- пищати — ПИЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок. 1. Видавати писк (про комах, птахів, деяких тварин). [Всі (співають):] І лід тріщить, і комар пищить, А то кум до куми порося тащить (І. Словник української мови у 20 томах
- пищати — аж пища́ти. 1. Перебувати у дуже скрутному становищі. Він (народ) під гнітом тяжким аж пищить (В. Самійленко). 2. Здійснюватися, робитися і т. ін. дуже швидко, інтенсивно. Вона звивалась, як муха на окропі; робота аж пищала в її руках (М. Коцюбинський). Фразеологічний словник української мови
- пищати — ПИЩАТИ (видавати тонкі різкі звуки), ПИ́СКАТИ, ПИСКОТІ́ТИ, ПІ́КАТИ розм.; ЦЯ́ПАТИ розм., ЦІ́ПКАТИ розм., ЦЯПОТІ́ТИ діал. (перев. про курчат та деяких пташок). — Док.: пи́снути, пи́скнути, пі́кнути, ця́пнути. У торішній траві пищали й вовтузилися миші (З. Словник синонімів української мови
- пищати — Пищати, -щу, -щи́ш гл. Пищать. Пищить як каня. Ном. № 2770. Словник української мови Грінченка