побалакати

ПОБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. Переговорити, порозумітися з ким-небудь.

Вона обіцяла побалакати з Явдохою про його діло (Коцюб., І, 1955, 50);

В неї була думка побалакати за Ломицького з ким-небудь (Н.-Лев., VI, 1966, 15);

— А де ти досі вештався? — запитала Килина, здивована, що оце тільки побачила його. — А йди-но сюди, побалакаємо… (Гуц., Передчуття.., 1971, 121).

2. Балакати (у 1 знач.) якийсь час.

Побалакали вони в той день за землю за обідом (Мирний, І, 1949, 240);

— Ночуйте та будьте гостями. Сяду я коло вас, та побалакаю з вами (Стеф., І, 1949, 187);

З начальством Хома тримався гідно і був мастак побалакати (Гончар, III, 1959, 203);

— Ну що ж,.. побалакали трохи — пора додому (Тют., Вир, 1964, 214).

◊ Побала́кай мені́ — те саме, що Поговори́ мені́ ( див. поговори́ти).

Микола навіть обізвав одного [поліцейського] оселедцем. Товариші аж голови втягли в плечі, але поліцай тільки крикнув: — Побалакай мені! (Панч, Гарні хлопці, 1959, 16).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

побалакати

Значення в інших словниках