побрести
ПОБРЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. побрі́в, брела́, ло́; наказ. сп. побреди́; док.
1. Повільно піти.
Молодиця устала, побрела шляхом за ліс і вернулася з невеличким клунком за плечима (Мирний, І, 1954, 167);
Антів кінь постояв якусь хвилину біля натовпу, понюхав землю і побрів, кіщавий, немічний, серед в’ялих трав (Скл., Святослав, 1959, 22);
Денис закинув рушницю на плече і.. побрів до підвід (Тют., Вир, 1964, 139);
Він вийшов на тиху надвечірню вулицю й побрів по ній навмання (Дмит., Розлука, 1957, 262).
2. через що, чим. Піти вбрід, почати перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.).
Скинула [Гаїнка] черевики й побрела через неглибоку, чисту, як сльоза, течійку (Гр., II, 1963, 376);
Марія побрела струмочком, хлюпаючи чобітьми по воді (Смолич, Ми разом.., 1950, 67);
*Образно. Побрів [я] один через минуле, Через сімсот далеких літ (Мал., Звенигора, 1959, 158).
Значення в інших словниках
- побрести — побрести́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- побрести — [побреисти] -еиду, -еидеш, -еидеимо, -еидеите; мин. поубр'іў, -реила; нак. -еиди, -еид'іт' Орфоепічний словник української мови
- побрести — -еду, -едеш; мин. ч. побрів, -брела, -брело; наказ. сп. побреди; док. 1》 Повільно піти. 2》 через що, чим. Піти вбрід, почати перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- побрести — Побрести́, -бреду́, -бреде́ш; побрі́в, -брела́, -брели́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- побрести — ПОБРЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. побрі́в, брела́, ло́; наказ. сп. побреди́; док. 1. Повільно піти. Молодиця устала, побрела шляхом за ліс і вернулася з невеличким клунком за плечима (Панас Мирний); Василько торкнув коней... Словник української мови у 20 томах
- побрести — Побрести, -бреду́, -де́ш гл. 1) Пойти въ бродъ. Побреду я по кісточки, щоб любили невісточки. Ном. Хоч побреду через воду, да до свого роду. Чуб. V. 460. 2) Побрести. Вона подумала: мабуть мій бичок додому побрів. Рудч. Ск. II. 14. Словник української мови Грінченка