повелитель
ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.).
— Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (Котл., І, 1952, 245);
Пан Віміна буде в дорозі до свого повелителя, а в Чигирин в’їздитиме Осман-ага, великий посол султана (Рибак, Переясл. Рада, І, 1953, 160);
// Особа, що має владу над ким-небудь; начальник.
Бреше, ошукує [денщик] свого пана і дуже часто перетворює життя свого повелителя у справжнє пекло (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 150);
// розм. Чоловік щодо своєї дружини.
Накипівша у серці туга.. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається.. тихим, тяжким та важким поспів’ям… (Мирний, V, 1955, 338).
Значення в інших словниках
- повелитель — повели́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- повелитель — -я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує за правом своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). || Особа, що має владу над ким-небудь; начальник. || розм. Чоловік щодо своєї дружини. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повелитель — див. диктатор, самодержець, автократ, омніпотент, могучий Словник чужослів Павло Штепа
- повелитель — ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). – Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (І. Словник української мови у 20 томах
- повелитель — ВОЛО́ДА́Р (той, хто стоїть на чолі держави, краю і т. ін.), ПРАВИ́ТЕЛЬ, МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ книжн., ВЛА́ДА́Р уроч., ВЛАДИ́КА уроч., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст., ВЛА́ДНИК діал. Вишневецький вступав у свою дідизну як самостійний володар, як король Лубенщини (І. Словник синонімів української мови