повелитель

ВОЛО́ДА́Р (той, хто стоїть на чолі держави, краю і т. ін.), ПРАВИ́ТЕЛЬ, МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ книжн., ВЛА́ДА́Р уроч., ВЛАДИ́КА уроч., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст., ВЛА́ДНИК діал. Вишневецький вступав у свою дідизну як самостійний володар, як король Лубенщини (І. Нечуй-Левицький); — Нащо і правителі, як не на те, щоб вести народ уперед! (Панас Мирний); Після недавніх заколотів і повстань — государ, можновладець величезної країни, сахався людей (О. Ільченко); Але що був Юріштан.. у порівнянню зі своїм безпосереднім начальником і повелителем цілої Гуцульщини — паном.. Гердлічков із Устєрік! (Г. Хоткевич); Вже було літ п'ятсот тому: На край шотландський вільний Війною йшов король Едвард, Англійський владар сильний (Леся Українка); (Микита:) Та хочу все ж тепер я сам пізнати, Чим він людей отак причарував, Владика Русі, мудрий Ярослав (І. Кочерга); Він сам державець Синодала, веде багатий караван (М. Драй-Хмара); (Князь:) Я князь! Я голова Всіх руських владників! (І. Франко).

ЧОЛОВІ́К (одружена особа стосовно своєї дружини), ДРУЖИ́НА, ПОДРУ́ЖЖЯ, МУЖ заст., уроч., БЛАГОВІ́РНИЙ жарт., ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ розм., МУЖИК діал., ПО́ДРУГ діал.; ГОСПО́ДАР, ХАЗЯ́ЇН (шанобливо). Привіз мене чоловік на своє господарство (Марко Вовчок); Хутко довідавсь від неї Кармель, що.. в старих Книшів наймичка служить Маруся, сирота, нема ані родини, ані дружини (Марко Вовчок); — Хай і мене коло нього поховають, — мимоволі подається (Катерина) в той бік, де, відробивши своє, лежить її подружжя (М. Стельмах); Ой не горлиця ж на дубі В діброві воркує, То вдова по мужі любім Стогне і горює (П. Гулак-Артемовський); Коли він і в такий час завидує на цю хвойду, то не буде вона, Зінька, печалитись за своїм благовірним (М. Стельмах); Накипівша у серці туга.. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається.. тихим, тяжким та важким поспів'ям (Панас Мирний); — Хай лиш спробую, куди воно жінка сама без мужика годиться (А. Головко); Дорош прийшов на квартиру, зібрав свої речі і, зніяковіло поморщившись, сказав здивованій Олені: — З вашим господарем ми в одній хаті не вживемося, так що піду я собі (Григорій Тютюнник); Як відкрила Марія ворота, як уздріла свого хазяїна, збіліла, ніби лице борошном обсипали (Панас Мирний).