повелитель

Значення в інших словниках

1. повелитель — повели́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. повелитель — -я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує за правом своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). || Особа, що має владу над ким-небудь; начальник. || розм. Чоловік щодо своєї дружини. Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повелитель — ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). – Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (І. Словник української мови у 20 томах
4. повелитель — ВОЛО́ДА́Р (той, хто стоїть на чолі держави, краю і т. ін.), ПРАВИ́ТЕЛЬ, МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ книжн., ВЛА́ДА́Р уроч., ВЛАДИ́КА уроч., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст., ВЛА́ДНИК діал. Вишневецький вступав у свою дідизну як самостійний володар, як король Лубенщини (І. Словник синонімів української мови
5. повелитель — ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). — Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (Котл. Словник української мови в 11 томах