погнати

ПОГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док.

1. перех. Змусити рухатися в певному напрямку.

Чередник погнав скотину Попід гори на долину (Щог., Поезії, 1958, 181);

Баба.. погнала на толоку бичка пасти (Ів., Укр.. казки, 1950, 24);

*Образно. На Бессарабію пішов Оцей козак; погнало горе (Шевч., II, 1963, 126);

// також без додатка, розм. Насильно відправити, послати куди-небудь.

На панщину поженуть [Горпину], — дитинку за собою несе (Вовчок, І, 1955, 65);

Розгромлену десятирічку погнали [фашисти] з усіма вчителями в Німеччину (Довж., І, 1958, 298);

// розм. Спрямувати рух чого-небудь, повести у певному напрямку щось.

Я пішов до Жаб’я на склад дерева, збив дарабу і погнав її знов з дядьком Петром до Вижниці (Фр., IV, 1950, 391);

Мій приятель тепер хутко погнав свого човна, і я ледве поспішав за ним (Досв., Вибр., 1959, 435);

// Рвучко, підхопивши (вітром, бурею і т. ін.), понести.

Вітер, знявшись, куряву над майданом погнав… (Гончар, II, 1959, 353);

// безос.

Провідника затишшя стривожило. — Не обернувся б вітер після цього, не погнало б воду з Азова… (Гончар, II, 1959, 418).

2. перех. Примусити швидко бігти, їхати, йти і т. ін.

Михайло погнав коня так, що тільки кура́ по дорозі курить (Гр., І, 1963, 449);

Він стрибнув у сідло і з місця погнав коня чвалом (Панч, На калин. мості, 1965, 126);

// розм. Примусити кого-небудь швидко піти, відправитися куди-небудь з якимсь дорученням і т. ін.

Самієв знову погнав розвідників на фланги, поставивши завдання — шукати проходів (Гончар, III, 1959, 96).

3. неперех., розм. Швидко побігти, поїхати; помчати.

Десь колядували на одному й на другому кутку. Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (Вас., І, 1959, 233);

Макота хутко скочив на коня і погнав у колгосп, бо дві жниварки й досі стояли несправні (Донч., VI, 1957, 40).

◊ Погна́ти у світи́ — те саме, що Піти́ у світи́ ( див. світ).

Знов удруге я погнав у ті світи широкі і великі — пригадалося те першеє: мандрівочка веселая (Вовчок, VI, 1956, 252).

4. перех., розм. Почати швидко, інтенсивно рости.

То хмари нивам шлють дарунок, Всю душу виливши до дна. І поженуть угору вруна Озимина і ярина (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 74);

// Збільшити кількість чого-небудь, вироблення чогось.

На фермі Рябуха через недовгий час вирівнялася, ..розкуштувала солодкі стебла молодої кукурудзи, принюхалася до масного духу еспарцету і погнала молоко, наче помпою (Вол., Місячне срібло, 1961, 251);

// Посприяти швидкому рухові, ростові чого-небудь.

Метке Грицькове слово влучило прямо її у серце й погнало кров у голову (Мирний, І, 1949, 277);

— Аби ще грип якийсь не вліз! — Подумав згодом Козоріз. — Ще пожене простуда гулі (С. Ол., Вибр., 1959, 230).

5. перех. Примусити кого-небудь залишити якесь місце, приміщення і т. ін., піти геть; прогнати.

Як тілько стражника побачить [знахарка], зараз почне хреститись.. А як пожене [стражник її], то повернеться, та аж тричі на слід плюне, та ще й ногою розітре (Мирний, IV, 1955, 352);

*Образно. Втома важкою брилою навалилась на неї, здавила мозок, погнала геть думки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 122);

// Почати переслідувати, виганяти ворога.

І година прийде, під гармат акорди поженем на захід ми криваві орди (Сос., II, 1958, 245).

◊ Погна́ти в ши́ю (поти́лицю) кого — примусити кого-небудь піти геть.

Говорять [шинкарка з невістками], щебечуть, розказують: ..кого прийшла жінка та заняла [зайняла] з шинку, хто жінку у потилицю погнав і очіпок.. збив (Кв.-Осн., II, 1956, 174);

*У порівн. Добравшись до гори, Карпо, мов хто його погнав у шию, пужнув уперед (Мирний, І, 1954, 250).

6. перех., розм. Спонукати кого-небудь до швидкого виконання чогось; підігнати.

— Засвоївши [сценарій] й погодившись, режисер починає думати. Треба йому дати часу на думання. Бо коли його погнати, він ставитиме, не думавши, значить, картина вийде без думок (Ю. Янов., II, 1958, 23).

♦ Погна́ти химе́ри — почати говорити нісенітниці, дурниці.

— Не слухайте, се він перепивсь та сп’яну химери погнав (Кв.-Осн., II, 1956, 118).