подавити

ПОДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. пода́влять; док., перех.

1. Навалюючись вагою, позбавити життя, знищити всіх або багатьох.

[Микола:] Хати такі були, що якби не веліли порозламовати [порозламувати], то б од вітру самі попадали і подавили б своїх хазяїнів (Котл., II, 1953, 28);

Один з танків бере напрямок сюди.. — Страшно! Подавить він нас! (Гончар, II, 1959, 375);

// Роздушити все або багато чого-небудь.

Тимко скочив на гарбу і ліг на солому, підклавши під голову руки. — Стій! Яйця подавиш! — злякано вихопив Охрім свою торбу з харчами (Тют., Вир, 1964, 281).

2. Давити якийсь час.

*Образно. [Гавенда:] Що мені жаліть його, коли він заслужує на те. [Ледачий:] Ну, коли так, то я з нього подавлю олії… (К.-Карий, II, 1960, 21).

3. перен. Пересилити в собі, подолати (почуття, відчуття і т. ін.); не дати виявитися; приглушити.

[Матушка гуменя:] Чи матимеш ти силу в собі подавити всі ті потайні чернечі гріхи, які з усіх боків обступлять тебе (Мирний, V, 1955, 71);

Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (Донч., V, 1957, 457);

Подавити нервове збудження.

4. Знищити що-небудь, припинити силою ворожі дії.

Подавили [матроси] кулеметні гнізда, захопили мінометну батарею (Кучер, Голод, 1961, 132).

5. перен., розм. Поморозити, заморозити.

— Отаке-то вчинилося!.. — мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи. — Шкода молодої сили — подавив мороз (Мирний, IV, 1955, 306).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

подавити

Значення в інших словниках