подушний

ПОДУ́ШНИЙ, а, е, іст. Стягуваний з кожної душі податного стану.

Петро [І] вирішив замінити численні дрібні збори з селян і посадського населення однією великою «подушною податтю» (Іст. СРСР, II, 1957, 25);

— Підведу.., щоб його, як багатшого на все село, зробили зборщиком і подушних, і общественних [громадських], та в щотах [рахунках] його й заплутаю (Кв.-Осн., II, 1956, 266);

// у знач. ім. поду́шне, ного, ч.; рідше поду́шна, ної, ж. У дореволюційній Росії — податок державі, подать поміщикові, стягувані з кожної душі податного стану.

І день і ніч працювала [вдова], Подушне платила… (Шевч., І, 1963, 228);

Микола ще більш зажуривсь, бо за помершого батька треба було платить подушне, як за живого (Н.-Лев., II, 1956, 188);

— Де б я грошей узяв на подушне? (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 209);

// Який підлягає обкладанню таким податком.

Одержавши відпускну й здобувши звання художника, Шевченко не став ще повністю вільною, рівноправною людиною. Для цього він повинен був звільнитися з подушного складу (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 222).

◊ Як (мов, на́че і т. ін.) за поду́шне — настирливо, невідступно.

Пристав, як пан за подушне! (Укр.. присл.., 1955, 169);

Настане ніч, — думки, як за подушне, оступлять… (Мирний, II, 1954, 177);

Мов за подушне, оступили Оце мене на чужині Нудьга і осінь (Шевч., II, 1963, 107).