подушний

ПОДУ́ШНИЙ, а, е, іст.

Стягуваний з кожної душі податного стану.

Петро [І] вирішив замінити численні дрібні збори з селян і посадського населення однією великою “подушною податтю” (з навч. літ.);

– Підведу.., щоб його, як багатшого на все село, зробили зборщиком і подушних, і общественних [громадських], та в щотах [рахунках] його й заплутаю (Г. Квітка-Основ'яненко);

// у знач. ім. поду́шне, ного, ч.; рідше поду́шна, ної, ж. У XVII–XIX ст. – основний прямий податок державі, подать поміщикові, стягувані з кожної душі податного стану.

І день і ніч працювала [вдова], Подушне платила... (Т. Шевченко);

Микола ще більш зажуривсь, бо за помершого батька треба було платить подушне, як за живого (І. Нечуй-Левицький);

– Де б я грошей узяв на подушне? (О. Полторацький);

// Який підлягає обкладанню таким податком.

Одержавши відпускну й здобувши звання художника, Шевченко не став ще повністю вільною, рівноправною людиною. Для цього він повинен був звільнитися з подушного складу (з наук. літ.).