поет

ПОЕ́Т, а, ч.

1. Автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів.

Шевченко був поетом-борцем, найкращим діячем громадським (Граб., III, 1960, 125);

Не жрець, не вождь, а робітник — Поета справжнього імення… (Рильський, І, 1960, 281);

// Автор віршованих поетичних творів.

Окремі вірші відомих українських поетів — П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана були вміщені під час декади української культури на сторінках польських газет і журналів (Вісник АН, 9, 1957, 22);

// Художник будь-якого виду мистецтва, твори якого відзначаються поетичністю.

Одного щастя бажаю я: забути, забуть все на світі, забуть гидкий час, нікчемних людей! — ніби говорять мелодії поета-композитора (Н.-Лев., III, 1956, 306);

// Той, хто оспівує, прославляє що-небудь; співець.

Читаючи їх [вірші], не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв (Коцюб., III, 1956, 41);

Андрій Головко — поет села. І справа не лише в самому задумі чи у виборі героїв.. Справа.. в усьому духові прози Головка (Рад. літ-во, 12, 1967, 57).

2. Той, хто поетично сприймає дійсність, поетично ставиться до навколишнього світу.

— Пане доктор! — строго перебила його Целя. — Не вдавайте з себе поета! Се вам дуже не до лиця. Кілько разів ви говорили про себе, що ви чоловік практичний. То говоріть же по-свойому [по-своєму], практично (Фр., II, 1950, 335);

*У порівн. — Горленко препарує вірші, як хірург, а операції робить, як поет (Панч, В дорозі, 1959, 207).