познімати
ПОЗНІМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Дістати, взяти зверху, з поверхні чого-небудь усе або багато чого-небудь, що там лежить, висить, стоїть і т. ін.
— Познімала я образи і повиносила у комору (Стор., І, 1957, 92);
Титар познімав з воза горшки, миски, макітри, ринки, глечики, покришки й порозставляв той крам кругом ганку (Н.-Лев., III, 1956, 93);
М’ясо найкраще тим часом спекли і з рожен познімали, Кожному пайку дали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 59).
2. Скинути з себе чи з кого-, чого-небудь усе або багато чогось, що надіте, пов’язане і т. ін.
Що було на ній до вінця позичено, чи плахта, чи свита, чи намисто, чи скиндячки, то усе люди своє познімали (Кв.-Осн., II, 1956, 217);
Ось ми коням познімали Мокрі пута з ніг (Фр., XIII, 1954, 181);
Люди познімали з плечей торби, розташувалися на короткий відпочинок (Тют., Вир, 1964, 357).
◊ Позніма́ти шапки́ (брилі́, капелю́хи і т. ін.):
а) вітаючися з ким-небудь, скинути головний убір (про всіх або багатьох);
б) (перед ким і без додатка) скинувши головний убір, виявити повагу до кого-небудь, віддати шану комусь (про всіх або багатьох).
Хоч і підійшов [сотник] до людей, що перед ним усі шапки познімали і поклоняються йому, а він іде собі, надувшись (Кв.-Осн., II, 1956, 177);
Всі, як один, що були на майданчику, познімали шапки. Стояли.. простоволосі, у жалобі по вбитому товаришеві (Головко, II, 1957, 618).
3. Зрізавши, зрубавши, спилявши і т. ін., видалити з поверхні все або багато чого-небудь, що її покриває чи становить верхній шар чогось.
Навіть шкір не познімав [Тодір] із них [лошат]: не тому, що боявся хвороби, а того, що не зміг би без сліз обдирати свої надії (Стельмах, І, 1962, 207);
// Зібрати після достигання все або багато чого-небудь (плоди, овочі і т. ін.).
4. Усунути, збити (пострілом, ударом і т. ін.) всіх або багатьох.
Ми познімали караули, підперли двері і почали кидати у вікна запалені віхті соломи (Ю. Янов., II, 1958, 251);
— Даю тобі секретне завдання — познімати по фінському фронту всіх «зозуль» [снайперів], бо від них немає життя (Тют., Вир, 1964, 262).
5. Відвести, відкликати звідкись, перевести в інше місце всіх або багатьох.
— Машина сама жати не буде, людей до неї треба. А людей ми не дамо. Треба буде, то й строкових познімаємо (Головко, II, 1957, 238).
6. Звільнити, усунути (з посади) всіх або багатьох.
Новий голова вирішив здобутки садівників використати у власних інтересах… То й почав кривдити, дискредитувати цих людей, а згодом і з роботи познімав (Грим., Незакінч. роман, 1962, 163).
7. Відмовитися від чогось, раніше запропонованого, сказаного і т. ін. (про всіх або багатьох).
Познімати кандидатури із списку для голосування.
8. Відтворити, скопіювати все або багато чого-небудь.
Познімати копії з карт.
9. Сфотографувати все або багато чого-небудь, усіх або багатьох.
10. Робити зйомку якийсь час.
Значення в інших словниках
- познімати — позніма́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- познімати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Дістати, взяти зверху, з поверхні чого-небудь усе чи багато чого-небудь, що там лежить, висить, стоїть і т. ін. 2》 Скинути з себе чи з кого-, чого-небудь усе чи багато чогось, що надіте, пов'язане і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- познімати — ПОЗНІМА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. що. Дістати, взяти зверху, з поверхні чого-небудь усе або багато чого-небудь, що там лежить, висить, стоїть і т. ін. – Познімала я образи і повиносила у комору (О. Словник української мови у 20 томах
- познімати — Позніма́ти, -ма́ю, -єш гл. Снять (во множествѣ). Познімали страву і поставили оріхи на стіл. Кв. Познімай сорочки з тину, — вже посохли. Харьк. От ми й стали коло шляху і шапка познімали. ЗОЮР. І. 253. Словник української мови Грінченка