поквитатися

ПОКВИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко ПОКВИТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.

1. Повністю взаємно розрахуватися з ким-небудь.

Ранком, ледве розвиднилось, ми вже були вбрані і, поквитавшись з господарем готелю, подались до автогаража (Досв., Вибр., 1959, 101);

— Отак би й давно, — реготнула Соломія.. — На ж твою квитанцію, і ми, вважай, поквиталися… (Кучер, Трудна любов, 1960, 339).

2. перен. Зробити щось у відповідь на чиїсь дії, вчинки; помститися за зло, образу і т. ін.

[Слідчий:] Як обдуриш — дивися! Заб’ю! Закатую! [Солдат:] Не заб’єш, офіцере… Мене шомполи вже не візьмуть. Шкода, поквитатися не зможу… (Лев., Драми.., 1967, 71);

// Звести рахунки з ким-небудь, розплатитися за свої дії, вчинки і т. ін.

— Ти зробив свинство. Вліз у сім’ю, взяв чужу жінку… Май же сміливість чесно поквитуватись (Коцюб., І, 1955, 408);

[Микола:] Ну, рядовий Шульга, настав нарешті час поквитатися нам (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 101);

// Відплатити кому-небудь за нетовариське ставлення.

Під час обходу ще один хірургічний випадок викликав жваві розмови між асистентами професора і дав професорові змогу поквитатися з Сахно за її невразливе реагування на надзвичайну операцію переливання крові (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 148);

// Звільнитися від чого-небудь, покінчити з чимсь.

— Ви і вчора не голилися, — нагадав Клим. — Та отже і вчора таке підхопилося, що не до гоління було… Зате я зараз і поквитаюся з капосною щетиною (Грим., Кавалер.., 1955, 184).