поквитатися

ПОКВИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко ПОКВИТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.

1. Повністю взаємно розрахуватися з ким-небудь.

Ранком, ледве розвиднилось, ми вже були вбрані і, поквитавшись з господарем готелю, подались до автогаража (Олесь Досвітній);

– Отак би й давно, – реготнула Соломія .. – На ж твою квитанцію, і ми, вважай, поквиталися... (В. Кучер).

2. перен. Зробити щось у відповідь на чиїсь дії, вчинки; помститися за зло, образу і т. ін.

[Слідчий:] Як обдуриш – дивися! Заб'ю! Закатую! [Солдат:] Не заб'єш, офіцере... Мене шомполи вже не візьмуть. Шкода, поквитатися не зможу... (О. Левада);

// Звести рахунки з ким-небудь, розплатитися за свої дії, вчинки і т. ін.

– Ти зробив свинство. Вліз у сім'ю, взяв чужу жінку... Май же сміливість чесно поквитуватись (М. Коцюбинський);

[Микола:] Ну, рядовий Шульга, настав нарешті час поквитатися нам (Д. Бедзик);

// Відплатити кому-небудь за нетовариське ставлення.

Під час обходу ще один хірургічний випадок викликав жваві розмови між асистентами професора і дав професорові змогу поквитатися з Сахно за її невразливе реагування на надзвичайну операцію переливання крові (Ю. Смолич);

// Звільнитися від чого-небудь, покінчити з чимсь.

– Ви і вчора не голилися, – нагадав Клим. – Та отже і вчора таке підхопилося, що не до гоління було... Зате я зараз і поквитаюся з капосною щетиною (Я. Гримайло).