полеглий

ПОЛЕ́ГЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до полягти́.

Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам (Ле, В снопі.., 1960, 196).

2. у знач. прикм. Який поліг (про трав’янисті, злакові рослини).

Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет (Н.-Лев., II, 1956, 239);

У колгоспах і радгоспах, де виявилися полеглі посіви, комбайни і рядкові жатки обладнали спеціальними пристроями (Хлібороб Укр., 8, 1969, 2).

3. у знач. прикм. Який загинув у бою; загиблий.

Непорушно лежать по степу полеглі герої (Гончар, II, 1959, 443);

// у знач. ім. поле́глі, лих, мн. Люди, що загинули в бою.

Розжареними очима шукала [Марта] його в списках ранених і полеглих (Кобр., Вибр., 1954, 209);

Усе було: і купи цегли, І міни, і колючий дріт. Руда від часу кров полеглих, І у живих — солоний піт (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 15);

Книга Гончара [«Прапороносці»] увібрала в собі все, чим кожен з нас жив, відчуваючи біль і скорботу за полеглими, ні з чим не зрівнянну радість бути визволителем (Рад. літ-во, 4, 1968, 46).