полеглий

ПОЛЕ́ГЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до полягти́1.

Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам (Іван Ле).

2. у знач. прикм. Який поліг (про трав'янисті, злакові рослини).

Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет (І. Нечуй-Левицький);

Цим шляхом давно не їздили. Тут виростала густа трава, а оце крізь полеглий пирій пробилися зелені голки сьоголітньої (М. Циба).

3. у знач. прикм. Який загинув у бою; загиблий.

Непорушно лежать по степу полеглі герої (О. Гончар);

// у знач. ім. поле́глі, лих, мн. Люди, що загинули в бою.

Розжареними очима шукала [Марта] його в списках ранених і полеглих (Н. Кобринська);

Усе було: і купи цегли, І міни, і колючий дріт. Руда від часу кров полеглих, І у живих – солоний піт (Л. Дмитерко);

Книга Гончара [“Прапороносці”] увібрала в собі все, чим кожен з нас жив, відчуваючи біль і скорботу за полеглими, ні з чим не зрівнянну радість бути визволителем (з наук. літ.).