полк

ПОЛК, по́лку і полка́, ч.

1. Військова одиниця з самостійним управлінням і господарством, яка входить переважно до складу дивізії або бригади.

З кріпосної брами вилетів гусарський полк, краса всіх кінних полків (Довж., І, 1958, 263);

Кінний полк червоних із-за горба вихором налетів (Головко, І, 1957, 103);

Самієвський полк працював ревно, спокійно й діловито, як величезна майстерня (Гончар, III, 1959, 342);

// розм. Місце розташування цієї одиниці.

[Кузьма:] Іди у полк… Підготуй хоч кілька чоловік з своєї роти… (Корн., I, 1955, 169);

Черниш знав, що Брянський у полку на партзборах (Гончар, III, 1959, 37)

2. тільки мн., поет. Військо, армія.

То ж ви [Святославенки] теє лихо збудили, Що батько ваш, Святослав київський, приспав, Як грізно тіпав Половців своїми хоробрими полками (Мирний, V, 1955, 268);

Полки змітаючи ворожі, ти [Вітчизна] перемогу здобула (Рильський, III, 1961, 96);

*Образно. Лаштуючися відлітати, Щороку сині ластівки Край нашої, мій друже, хати Шикують на дроту полки (Рильський, III, 1961, 120);

*У порівн. Внизу стояли могутні дерева, наче вишикувані полки, готові в кожну мить піти на штурм голих верхів (Томч., Готель.., 1960, 21).

3. кого, чого, перен. Велика кількість кого-, чого-небудь.

А там кварталами Берліна ідуть, ідуть робітники… підвів рейхстаг ворожі стіни і жандармерії полки (Сос., І, 1957, 309).

4. На Україні в XVI-XVIII ст. — військова й адміністративно-територіальна одиниця.

По городам [городах] всяк полк назвався, По шапці всякий розличався [розрізнявся], Вписали військо під ранжир (Котл., І, 1952, 187);

— От і давай ділити по полках Україну: одні села до одного полку, а другі до другого тягнуть (П. Куліш, Вибр., 1969, 117).

♦ На́шого по́лку прибуло́ — нас стало більше, збільшилося таких людей, як ми.

— І я з вами.. Воювали разом, тепер працюватимемо разом. — Значить, нашого полку прибуло, — весело сказав Сидорчук (Жур., Дорога.., 1948, 182);

Побачивши гостя, Степка зойкнула і швидко прикрила рукою рота. Юхим відклав баяна, обнявся з Гайвороном: — Нашого полку прибуло! (Зар., На.. світі, 1967, 103).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полк — г. реґімент; мн. ПОЛКИ, військо, армія; (ворогів) леґіони, неґ. ОРДИ. Словник синонімів Караванського
  2. полк — -у, ч. 1》 Військова одиниця з самостійним управлінням і господарством, яка входить перев. до складу дивізії або бригади. || розм. Місце розташування цієї одиниці. 2》 тільки мн., поет. Військо, армія. 3》 кого, чого, перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. полк — полк іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  4. полк — ПОЛК, по́лку і полка́, ч. 1. Військова одиниця з самостійним управлінням і господарством, яка входить переважно до складу дивізії або бригади. З кріпосної брами вилетів гусарський полк, краса всіх кінних полків (О. Словник української мови у 20 томах
  5. полк — Похід Словник застарілих та маловживаних слів
  6. полк — по́лку прибуло́ чийого, кого. Збільшилася, зросла кількість людей (у якомусь колективі, групі, родині тощо з приходом, появою інших); побільшало когось. — І я з вами. А як же! Воювали разом, тепер працюватимемо разом. Фразеологічний словник української мови
  7. полк — БЕ́ЗЛІЧ (дуже велика кількість кого-, чого-небудь), БЕ́ЗЛІК рідше, КУ́ПА підсил. розм., РІЙ підсил. розм., СОНМ підсил. книжн., СО́НМИЩЕ підсил. книжн., ТЬМА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМУ́ЩА підсил. розм., ХМА́РА підсил. розм., ТЬМА-ТЬМЕ́ННА підсил. Словник синонімів української мови
  8. полк — Полк, по́лку, -кові, в полку́; полки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. полк — Полк, -ку м. 1) Полкъ. 2) Въ старой Украйнѣ XVII — XVIII в.: часть украинской земли, провинція, заключавшая въ себѣ города, мѣстечки, села, носившая названіе по главному городу, гдѣ было правленіе полка, и раздѣленная на сотні. Словник української мови Грінченка