1. Словник української мови в 11 томах

полочани

ПОЛОЧА́НИ, ча́н, мн. (одн. полоча́нин, а, ч.; полоча́нка, и, ж.). Східнослов’янське плем’я, яке жило між Західною Двіною та Прип’яттю і дістало своє найменування від притоки Західної Двіни р. Полоти.

У верхів’ях Волги, Дніпра і Західної Двіни жили кривичі, по середній течії Західної Двіни — споріднені їм полочани (Іст. УРСР, І, 1953, 41);

Були тут і купці руські: новгородці, полочани, псковичі, смольняни, суздальці — і кожен з них теж ішов подивитися на храм (Загреб., Диво, 1968, 685).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полочани — -чан, мн. (одн. полочанин, -а, ч.; полочанка, -и, ж.). Східнослов'янське плем'я, яке жило між Західною Двіною та Прип'яттю і дістало своє найменування від притоки Західної Двіни р. Полоти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. полочани — ПОЛОЧА́НИ, ча́н, мн. (одн. полоча́нин, а, ч.; полоча́нка, и, ж.). Східнослов'янське плем'я, яке жило між Західною Двіною та Прип'яттю і дістало своє найменування від притоки Західної Двіни р. Полоти. Словник української мови у 20 томах