1. Словник української мови в 11 томах

полювати

ПОЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех. і неперех.

1. Шукати і переслідувати диких звірів, птахів і риб з метою убити чи зловити їх.

Чуєш.. гук людський, топіт, біганину, а рушниці одно і знай — палять, гукають — ото Ратієв полює зайців у садку (Мирний, IV, 1955, 15);

Напередодні кілька солдат і козаків полювали на диких свиней (Тулуб, В степу.., 1964, 294);

// Нападати на звірів, птахів, риб з метою добування поживи (про хижаків).

Звірі полювали один на одного, дрібнота рятувалася від хижаків (Донч., II, 1956, 43);

Під берегом, у тихій заводі, ударила хижа щука, полюючи за мальком (Шиян, Баланда, 1957, 113).

◊ 3а двома́ зайця́ми полюва́ти див. за́єць.

2. перен. Намагатися напасти на чий-небудь слід, виявляти місцеперебування когось; вистежувати.

— Нехай ваш Юрко десь ховається, а я побіжу до Григорка — вони [жандарми] і на Марка полюють (Козл., Ю. Крук, 1957, 385).

3. перен., розм. Намагатися взяти під свій вплив, прагнути підкорити, обдурити і т. ін. кого-небудь.

— Хорт, що ним пани хотять [хочуть] нас, наче зайців тих, полювати!.. Он хто такий твій чоловік! — вигукували сусідки (Мирний, IV, 1955, 352);

Всі інші почуття відступили перед страхом, що ця людина, яка її так жорстоко обдурила, полює тепер на її коханого сина (Руд., Вітер.., 1958, 117).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полювати — (звіра) цькувати, ловити; (на кого) вистежувати кого. Словник синонімів Караванського
  2. полювати — [пол'уватие] поул'уйу, поул'уйеиш Орфоепічний словник української мови
  3. полювати — -юю, -юєш, недок., перех. і неперех. 1》 Шукати і переслідувати диких звірів, птахів і риб із метою убити чи зловити їх. || Нападати на звірів, птахів, риб із метою добування поживи (про хижаків). 2》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. полювати — полюва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  5. полювати — ПОЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., кого, що, без прям. дод. 1. Шукати і переслідувати диких звірів, птахів і риб з метою убити чи зловити їх. Чуєш .. Словник української мови у 20 томах
  6. полювати — ганя́ти (ганя́тися, полюва́ти і т. ін.) за двома́ зайця́ми. Намагатися одночасно здобути успіх у двох і більше справах; братися за кілька справ одночасно. Приїхав він саме тоді, коли Друзь ні про що, крім Василя Максимовича, не мав права думати. Фразеологічний словник української мови
  7. полювати — СТЕ́ЖИТИ (здійснювати нагляд за ким-, чим-небудь, виявляючи, з'ясовуючи щось, викриваючи когось з метою упіймати і т. ін.), ВИСТЕ́ЖУВАТИ, ПРОСТЕ́ЖУВАТИ, СЛІДКУВА́ТИ, НАГЛЯДА́ТИ, НАЗИРА́ТИ, ПОЗИРА́ТИ, ПІДГЛЯДА́ТИ, ПИЛЬНУВА́ТИ, ЧАТУВА́ТИ, ПОЛЮВА́ТИ... Словник синонімів української мови
  8. полювати — Полюва́ти, -лю́ю, -лю́єш на кого Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. полювати — Полювати, -люю, -єш гл. 1) Охотиться. Полювали вони, полювали цілий день і нічого не виполювали. Рудч. Ск. II. 75. 2) Имѣть желаніе къ случкѣ (о коровѣ). Бабо! а що це ви жито жарите? — Та тут, не вам кажучи, телиця полює. Словник української мови Грінченка