полягати

ПОЛЯГА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОЛЯГТИ́, ля́жу, ля́жеш, док.

1. тільки 3 ос. Нахилятися стеблом до землі (про злакові, городні та ін. рослини); вилягати.

Нові сорти озимої пшениці мають більш високу потенціальну продуктивність і менше полягають (Хлібороб Укр., 3, 1967, 12);

Всі жита грозою збило; Полягла трава… (Граб., І, 1959, 61);

От уже й картоплиння полягло, і листя на ньому сохне (Грим., Кавалер.., 1955, 146);

*Образно. Є такі люди.. легкодухі, що в радощах та розкошах немає над їх, а в притузі вони як трава полягають (Вовчок, І, 1955, 163);

// на що і без додатка. Падати зрубаним, зрізаним (про рослини, дерева і т. ін.).

[Конон:] Косарі косять, А вітер повіває, Шовкова трава На коси полягає (Кроп., II, 1958, 431);

Коли б у неї був серп або ніж, вона різала б його [комиш] доти, поки б він не поліг увесь або вона сама не впала трупом (Коцюб., І, 1955, 362);

Достав Панас сокиру та брусок, Налагодивсь — і полягли дерева… (Гл., Вибр., 1951, 73).

2. тільки док., перен. Умерти в бою, від нещасного випадку і т. ін.; загинути.

Станьмо до бою! Не згинуть ніколи Ті, що поляжуть за щастя людей (Пісні та романси.., II, 1956, 276);

Зрівняв [Гонта] землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Гонти діти, Голови козачі (Шевч., І, 1963, 138);

— Поляжемо смертю хоробрих, але ворога не пропустимо (Кучер, Чорноморці, 1956, 353).

◊ Полягти́ в домови́ні (в моги́лі, в моги́лу і т. ін.) — те саме, що Лягти́ в зе́млю (труну́, домови́ну, я́му, моги́лу і т. ін.) ( див. ляга́ти).

Як квітонька, підрізана серпом, Ти полягла зарання в домовині… (Стар., Поет. тв., 1958, 75);

Вони бояться, що ти [Шевченко] ще не згинув, Що в тій могилі не поліг, не стлів, Що в слушний час повернеш в Україну, Ще раз ї [її] збудиш громом своїх слів (Фр., XIII, 1954, 161);

Полягти́ го́ловами (кістка́ми, кістьми́, тру́пом і т. ін.) — те саме, що Лягти́ тру́пом (кістьми́, го́ловами і т. ін.) ( див. ляга́ти).

На кождого з героїв навалилася ціла юрба монголів — і всі [тухольці] полягли головами (Фр., XI, 1951, 87);

Річкою текло українське селянство туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок… (Коцюб., І, 1955, 336);

— Лучче [краще] полягти Кістьми в степу, в своїй країні, Ніж з неї заочі піти І бути славним на чужині! (Черн., Поезії, 1959, 390);

Правди шукав він [М. М. Коцюбинський] покривдженим; .. не раз страшні хвилини переживаючи перед рушницями козаків (буквально) й чекаючи, що ось-ось поляже трупом (Тич., III, 1957, 353).

3. тільки док., перен. Зникнути, померкнути.

Він здобув собі велику славу, І не вмре та слава, не поляже, В пісні, в слові буде вічно жити І про себе всякому розкаже (Л. Укр., І, 1951, 362);

Згинув славний Леонтович у досвітній час.., Слава славна не поляже, не помре в віках (Рильський, III, 1961, 210).

4. Насуваючись, поширюватися, простилатися над чим-небудь.

По чернечій балці густий туман поліг (Ле, Право.., 1957, 18);

// тільки док., на що. Спустившись на щось, вкрити собою що-небудь.

Курява тихо полягла на стерню (Н.-Лев., І, 1956, 71).

5. перен. Простягатися у просторі.

[Козаки:] Коні біжать, земля дрижить, Степи полягають (Н.-Лев., II, 1956, 444);

Ми мушки тихо навели, Патроном клацнув автомат — І через дріт нам полягли Шляхи атак за владу Рад (Ю. Янов., V, 1959, 74).

ПОЛЯГА́ТИ², а́ємо, а́єте і рідко ПОЛЯГТИ́, ля́жемо, ля́жете, док. Прийняти лежаче, горизонтальне положення (про всіх або багатьох).

Як полягали усі спати, сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі (Вовчок, І, 1955, 353);

Ковалиха та Климова жінка з дітьми полягали на полу (Головко, II, 1957, 181);

Бурлаки полягали навкруги [баговиння] на свитках і дрімали (Н.-Лев., II, 1956, 215).

◊ Поляга́ти (полягти́) од ре́готу — дуже сміятися, реготати.

Компанія аж полягла од реготу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 48).

ПОЛЯГА́ТИ³, а́є, недок. Зводитися до чого-небудь, мати своєю суттю, своїм змістом щось.

Марксистська тактика полягає в поєднанні різних прийомів боротьби, в умілому переході від одного до другого.. (Ленін, 25, 1972, 55);

Радянська література — література правди, що дивиться вперед. В цьому й полягає основна риса соціалістичного реалізму (Рильський, IX, 1962, 183);

Завдання полягало в тому, щоб відрізати білі війська від перешийків, оточити й винищити їх (Гончар, II, 1959, 386).