1. Словник української мови в 11 томах

полільник

ПОЛІ́ЛЬНИК, а, ч.

1. Той, хто поле.

Слідом за культиваторами, що проривали буряк, ішла його бригада полільників, докінчуючи й поправляючи руками те, чого не могли зробити механізми (Кач., Вибр., 1953, 231);

На ниву сходились люди з усіх кінців села, і незабаром полільники зайняли чималу ділянку, повівши її ген туди, до зеленого валу лісосмуги (Літ. Укр., 15.VI 1962, 1).

2. Знаряддя для розпушування грунту і очищення посівів від бур’янів.

Восени міжряддя суниць розпушують кінними полільниками (Колг. Укр., 1, 1954, 34).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полільник — -а, ч. 1》 Той, хто поле. 2》 Знаряддя для розпушування ґрунту і очищення посівів від бур'янів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. полільник — полі́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. полільник — ПОЛІ́ЛЬНИК, а, ч. 1. Той, хто поле. Слідом за культиваторами, що проривали буряк, ішла його бригада полільників, докінчуючи й поправляючи руками те, чого не могли зробити механізми (Я. Словник української мови у 20 томах
  4. полільник — Полі́льник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. полільник — Полільник, -ка м. Подольщикъ. Харьк. у. Словник української мови Грінченка