поліський
ПОЛІ́СЬКИЙ, а, е. Прикм. до полі́сся і Полі́сся.
Ніякого війська ніколи в цьому глухому поліському містечку [Стародубі] не стояло (Смолич, II, 1953, 38);
Всі чотири українських фронти від поліських боліт до самого Чорного моря знялись помахом єдиної руки й рушили на Захід (Довж., І, 1958, 355);
Наш чудовий поліський край прославляють трудовими подвигами тисячі трудівників полів (Хлібороб Укр., 6, 1967, 4);
Вироби з поліського кришталю все ширше знаходять попит у широких кіл населення (Рад. Укр., 16.I 1965, 3);
// Власт. поліссю і Поліссю.
Шкода, що вчора цілий день ішов дощ — уже тая проклята поліська осінь! (Л. Укр., III, 1952, 663).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поліський — [поул’іс'кией] м. (на) -кому /-к'ім, мн. -к'і Орфоепічний словник української мови
- поліський — -а, -е. Прикм. до полісся і Полісся. || Власт. поліссю і Поліссю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поліський — полі́ський прикметник Орфографічний словник української мови
- поліський — ПОЛІ́СЬКИЙ, а, е. Прикм. до полі́сся і Полі́сся. Ніякого війська ніколи в цьому глухому поліському містечку [Стародубі] не стояло (Ю. Словник української мови у 20 томах
- поліський — Полі́ський, -ка, -ке Правописний словник Голоскевича (1929 р.)