поминальник
ПОМИНА́ЛЬНИК, а, ч.
1. Книжечка або зошит із списком імен для поминання їх у церкві.
Хто його зна, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (Н.-Лев., IV, 1956, 312).
2. розм. Учасник поминок.
З кладовища поверталися сумними табунцями, стиха розмовляючи. Поминальників було небагато, всі вмістилися за одним столом (Мушк., День.., 1967, 148);
Коло поминальників роїлася дітвора. Одного [хлопця].. привели до столу. — Оце сиротинка (Довж., III, 1960, 388).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поминальник — помина́льник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- поминальник — 1. Особа, що бере участь у поминанні; 2. див. пом'яник Словник церковно-обрядової термінології
- поминальник — -а, ч. 1》 Книжечка або зошит із списком імен для поминання їх у церкві. 2》 розм. Учасник поминок. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поминальник — ПОМИНА́ЛЬНИК, а, ч. 1. Книжечка або зошит із списком імен переважно для поминання їх у церкві. Хто його зна, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму .. поминальникові (І. Нечуй-Левицький). 2. розм. Учасник поминок. Словник української мови у 20 томах
- поминальник — Помина́льник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- поминальник — Поминальник, -ка м. Синодикъ. Словник української мови Грінченка