поминання
ПОМИНА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. помина́ти¹.
Од Катрі такий самий лист одібрали, що: «Молитимуся за материну душу, а гроші на поминання віддала — будуть поминать, гріхи будуть одпрошувати» (Вовчок, І, 1955, 252);
— Сьогодні не поминання в нас, а весілля. Тож будемо про життя й про радість думати (Довж., І, 1958, 340);
Змальовує [О. Довженко] в цьому оповіданні [«Тризна»] сцену поминання селянами і бійцями своїх загиблих від рук фашистів земляків, воїнів, що впали в бою за визволення села (Вітч., 9, 1969, 166).
2. Те саме, що помина́льник 1.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- поминання — помина́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- поминання — І поминки мн. 1. Молитовне згадування живих та померлих членів Христової Церкви; заст. агіомнисія; 2. Те саме, що богослужіння заупокійне Словник церковно-обрядової термінології
- поминання — -я, с. 1》 Дія за знач. поминати I. 2》 Те саме, що поминальник 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- поминання — ПОМИНА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. помина́ти¹. Од Катрі такий самий лист одібрали, що: “Молитимуся за материну душу, а гроші на поминання віддала – будуть поминать, гріхи будуть одпрошувати” (Марко Вовчок); – Сьогодні не поминання в нас, а весілля. Словник української мови у 20 томах