1. Словник української мови в 11 томах

понабиваний

ПОНАБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр пас. мин. ч. до понабива́ти.

Я шукала свій полк і свою санроту, розглядаючи свіжовистругані дощечки-дороговкази, понабивані на темних, подряпаних кулями стінах (Дмит., Обпалені.., 1962, 23);

З-за білих рушників німі і мовчазні виглядали образи.. Голова божої матері блищала різними каміннями, що були понабивані у її срібну шату (Мирний, І, 1954, 199);

Вивели Марину Карповну на двір, і лиця на ній не видно,— все у крові, волосся розкуйдане, очі понабивані аж зарівняло (Мирний, І, 1954, 157);

// понаби́вано, безос. присудк. сл.

Пістолети очищено, знов понабивано (Фр., VI, 1951, 446);

Поїхали [ми] вже по кам’яному шляху.. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано (Стор., І, 1957, 108).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. понабиваний — понаби́ваний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. понабиваний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до понабивати. || понабивано, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. понабиваний — ПОНАБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до понабива́ти. Я шукала свій полк і свою санроту, розглядаючи свіжовистругані дощечки-дороговкази, понабивані на темних, подряпаних кулями стінах (Л. Дмитерко); З-за білих рушників німі і мовчазні виглядали образи .. Словник української мови у 20 томах