1. Словник української мови в 11 томах

попеліючий

ПОПЕЛІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до попелі́ти.

Серед спустошеного виноградника стояв робітник, байдужно перегортаючи ломакою попеліючий жар (Коцюб., І, 1955, 220);

Він.. глядів і глядів у огнище, на миготячі іскри та попеліючі поліна (Фр., VI, 1951, 65).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попеліючий — ПОПЕЛІ́ЮЧИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. до попелі́ти. Серед спустошеного виноградника стояв робітник, байдужно перегортаючи ломакою попеліючий жар (М. Коцюбинський); Він .. глядів і глядів у огнище, на миготячі іскри та попеліючі поліна (І. Франко). Словник української мови у 20 томах