попихач

ПОПИ́ХАЧ, а, ч., розм.

1. Той, хто служить де-небудь, у кого-небудь як виконавець дрібних доручень.

Прийшов він до Києва ще хлопцем, як йому було двадцять літ, спершу був за хлопця-попихача у галантерейній крамниці, тоді дослужився до прикажчика (Гр., І, 1963, 544);

Підозріваю, що куховаркою, як і нянькою, була властиве вона [пані], а служниця, дівча літ 12-ти, була тільки попихачем (Л. Укр., III, 1952, 707);

// Той, хто служить у кого-небудь; слуга, служник.

— Що я тут? — наймичка, попихач. А там — сама хазяйкою буду… (Мирний, III, 1954, 228);

Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (Стельмах, І, 1962, 22);

Мені добре. Я учителюю. Подумати тільки — колишній пастух, куркульський попихач і раптом — народний учитель! (Збан., Любов, 1957, 246).

2. перен., зневажл. Той, яким кожен розпоряджається, виявляючи свою зверхність.

Роздразнена Андрієва уява додавала тут багато лихого до недоброго, малювала йому сироту-безбатченка, попихача у всіх, кому тільки він попаде під руки (Фр., І, 1955, 284);

Роман — людина ніжної і сумирної вдачі.. При його м’якому характерові іншим, зубатішим, здається, легко було б його заштовхати, перетворити в попихача, проте насміхатися з нього, скривдити його ніхто не наважується (Гончар. III, 1959, 55);

*У порівн. Я наче той попихач: куди пхнуть, туди і йду (Номис, 1864, № 10688);

// Той, хто добровільно прислуговує кому-небудь.

— А ми… панськими попихачами повиростали, надією князів, воєвод та їхніх дозорців поробилися (Ле, Наливайко, 1957, 91);

На Прагу кинулись [палії], на Відень і Париж, знайшли попихачів в Софії й Будапешті, щоб і на нас підняти руку, врешті (Голов., Поезії, 1955, 187).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

попихач

Значення в інших словниках