попрямувати
ПОПРЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Почати рухатися, пересуватися в якийсь бік, піти, вирушити в якому-небудь напрямку; попростувати.
Лукина кинула відра на плечі й тихо попрямувала стежкою до хати (Н.-Лев., III, 1956, 328);
Зійшовши на берег, ми попрямували вгору вузькими вуличками крізь хаос поруйнованих будинків (Гончар, Новели, 1954, 42);
Пароплав попрямував далі на схід (Видатні вітч. географи.., 1954, 100);
// Піти безпосередньо за ким-, чим-небудь.
Полк поворот проминув і попрямував слідом за комітетом (Смолич, Мир.., 1958, 361);
Степан, мов розкуйовджений горобець, неохоче, косуючи [косячи] оком на Данькове обійстя, попрямував за Мірошниченком (Стельмах, II, 1962, 13).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- попрямувати — попрямува́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- попрямувати — -ую, -уєш, док. Почати рухатися, пересуватися в якийсь бік, піти, вирушити в якому-небудь напрямку; попростувати. || Піти безпосередньо за ким-, чим-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- попрямувати — ПОПРЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Почати рухатися, пересуватися в якийсь бік, піти, вирушити в якому-небудь напрямку; попростувати. Лукина кинула відра на плечі й тихо попрямувала стежкою до хати (І. Словник української мови у 20 томах
- попрямувати — Попрямува́ти, -му́ю, -єш гл. Пойти напрямикъ, направиться. Гапка потягла в хату, а Іван попрямував до клуні. Словник української мови Грінченка