попсований

ПОПСО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до попсува́ти.

З-під рудої, вкрай попсованої сонцем та негодою смушевої шапки визирало довгобразе, жовте, покраяне не частими, але глибокими зморшками обличчя (Л. Янов., І, 1959, 301);

Ярослав звелів вислати частину людей для направи волоків, попсованих за зиму й весну (Загреб., Диво, 1968, 397);

Зубила справді були вщент попсовані першим ударом молота (Баш, Вибр., 1948, 13);

Щоки вже здрябліли й обвисли. Колись бездоганний овал їх був непоправно попсований (Вільде, Сестри.., 1958, 125);

Настрій товариства був рішуче попсований (Фр., VI, 1951, 217);

Це була натура добра зроду, але зовсім попсована фамільними традиціями панства (Н.-Лев., II, 1956, 39);

// попсо́вано, безос. присудк. сл.

[Горніг:] Поруччя на сходах поламано, підлоги позривано.., геть все подерто, попсовано, порізано, порозкидано, потоптано, порубано — вкрай сплюндровано! (Л. Укр., IV, 1954, 247);

Поштар схопився за велосипед. На щастя, його не було попсовано (Донч., VI, 1957, 55).

2. у знач. прикм. Який зіпсувався, став непридатним для використання, вжитку.

— Продав мені попсовані [дзигарі]: показує два, а б’є тринадцять (Коцюб., І, 1955, 302);

Сміявся Курочка попсованими зубами (Донч., Зоряна фортеця, 1933, 85).

3. у знач. прикм. Який змінився на гірше, погіршав.

Попсовані стосунки.

4. у знач. прикм. Який засвоїв погані звички, нахили, розбестився (про багатьох).

Попсовані діти.