поручні

ПОРУ́ЧНІ, ів, мн. (одн. по́ручень, чня, ч.). Невисока огорожа, перев. по краях містка, балкона, бильця на східцях будинку, вагона і т. ін.

Вузькими східцями з.. поручнями Висоцький швидко піднявся на другий поверх (Ткач, Черг. завдання, 1951, 31);

Два стрибки — і Льоня біля паровоза. Схопився обома руками за поручні, підстрибнув, легко підтягнувся і вмить опинився на тендері (Коз., Блискавка, 1962, 178);

Вона вийшла на висячий ганок, поручні якого зручно лежали на точених балясинках (Стельмах, І, 1962, 150);

В блискучому, наскрізь промоклому «непромокальному» пальті й кашкеті стояв Бутаков на містку, міцно вп’явшись руками в поручні (Тулуб, В степу.., 1964, 394);

// Бічні опори крісла, канапи і т. ін.

Юник, прихилившись на м’які поручні канапи, куняв (Досв., Вибр., 1959, 230);

Руки єпископа чіпко тримались за поручні крісла (Скл., Карпати, II, 1954, 66);

Коли ми встали вранці і вибігли погрітися на сонці, Іван уже показував один дубовий поручень з головою лева з якогось крісла, книжку, дуже дрібно надруковану, і круглі рамці з карткою заможної пані (Панч, На калин. мості, 1965, 33).