порізнений
ПОРІ́ЗНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до порізни́ти.
2. у знач. прикм. Не з’єднаний з іншими однорідними предметами, елементами; окремий.
Павло сів щось писати на порізнених клаптях паперу (Л. Укр., III, 1952, 590);
// Який не має зв’язку з іншими; роз’єднаний, поодинокий.
Лиха доля, зачепивши крайком слізьми змоченого крила життя Іванове та Мотрине, майнула на інші хати з більшими недостачами, злиднями — на кріпацькі хати порізнених людей… (Мирний, II, 1954, 109);
На правому березі ще де-не-де безнадійно змагалися окремі, спонукані одчаєм, порізнені загони шляхти (Кач., Вибр., 1959, 85).
3. у знач. прикм. Який не має внутрішньої єдності, згуртованості, цілісності.
Бажав би я, мій рідний краю,.. Щоб Русь порізнена устала З-під віковічного ярма І квітом повним розцвітала У згоді з ближніми всіма! (Граб., І, 1959, 78).
Значення в інших словниках
- порізнений — порі́знений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- порізнений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до порізнити. 2》 у знач. прикм. Не з'єднаний з іншими однорідними предметами, елементами; окремий. || Який не має зв'язку з іншими; роз'єднаний, поодинокий. 3》 у знач. прикм. Який не має внутрішньої єдності, згуртованості, цілісності. Великий тлумачний словник сучасної мови
- порізнений — ПОРІ́ЗНЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до порізни́ти. 2. у знач. прикм. Не з'єднаний з іншими однорідними предметами, елементами; окремий. Словник української мови у 20 томах
- порізнений — ОКРЕ́МИЙ (який не є частиною чого-небудь цілого), САМОСТІ́ЙНИЙ, ПООДИНО́КИЙ, ОКРЕ́МІШНІЙ, ПОРІ́ЗНЕНИЙ, НЕЗВ'Я́ЗАНИЙ, РОЗ'Є́ДНАНИЙ, ОСІ́БНИЙ рідко, ОКРІ́МНИЙ (ОКРО́МНИЙ) діал. Київська держава в XІІ віці розпалася на окремі князівства (М. Словник синонімів української мови
- порізнений — Порі́знений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)