постановляти

ПОСТАНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОСТАНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. постано́влять; док.

1. неперех. Приймати колективну ухвалу, виносити рішення (перев. на зборах, з’їзді і т. ін.).

[Покликач:] Сенат і римський люд постановляє, щоб виконать сей вирок необарно [незабарно] (Л. Укр., II, 1951, 543);

І Всеукраїнський з’їзд Рад постановляє: Влада на території Української республіки віднині належить виключно Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів (Наука.., 4, 1970, 30);

— Як один, всією громадою постановили Піски не пустити козаків у село (Головко, II, 1957, 313);

// юр. Здійснюючи слідство, доходити певних висновків, виносити вирок (про судові органи).

Лукину визволили з тюрми й випустили на волю: суд постановив, що Лукина невинна (Н.-Лев., III, 1956, 359);

// перев. док., також у сполуч. із сл. собі та інфін. Прийняти якесь рішення; вирішити щось зробити.

Через день після приїзду постановили справити весілля (Н.-Лев., VI, 1966, 86);

Постановила [Целя] собі якнайчастіше відвідувати і потішати горем прибиту Ольжину матір (Фр., II, 1950, 319);

— От я постановив собі вивчити між ділом «Кобзар» весь напам’ять (Ю. Янов., І, 1954, 77).

2. перех., діал. Встановлювати, запроваджувати.

— Світ, Маргарето? — відказала Олена, і згірдливий усміх промайнув по її лиці.. Ані їх хвальба, ані їх догана не були ніколи в силі постановити для мене якесь правило! (Коб., I, 1956, 95).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

постановляти

Значення в інших словниках