постать

ПО́СТАТЬ¹, і, ж.

1. кого, чия. Зовнішній вигляд, обриси тіла людини.

Було щось скрите, тривожне в її лиці, в її очах, у всій її постаті (Фр., VI, 1951, 379);

Був [князь] невеликого зросту, ціла його постать була дуже аристократична, рухи зграбні й поважні (Л. Укр., III, 1952, 501);

Твоя розмова, постать і вигляд твій — Все разом свідчить: римлянин (Зеров, Вибр., 1966, 338);

// перев. з означ. Тіло, тулуб, стан кого-небудь.

Він мусив з ними шукати гриби, насилу згинаючи свою ситу постать у білому підряснику (Коцюб., І, 1955, 320);

Вся постать у неї тремтіла, голова трусилася, сльози рясно-рясно посипались з закритих очей (Мирний, IV, 1955, 298);

Міцна й струнка, незважаючи на свою огряднувату постать, ішла вона поруч чоловіка, і сотник скоса милувався з її рівної, як стовбур, шиї і високих пружних персів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 36);

// Будова тіла; статура.

Тілько ж і Петро був козак не дитина: мав батькову постать і силу, ворочав важкою шаблюкою, як блискавкою (П. Куліш, Вибр., 1969, 106);

[Микита:] Що ж він — на вроду кращий від мене, чи розумніший? Чи постаттю, чи хистом взяв? (Кроп., І, 1958, 74);

Дочка ще зберігала гінку дівочу постать, але плечі в неї закрутішали, груди набухли (Тют., Вир, 1964, 509).

2. перев. у функції підмета. Якась людина, хтось (звичайно про незнайому людину або про того, кого важко впізнати, розгледіти здаля, в темряві і т. ін.).

На переднім плані три постаті (жінка, дівчина і дівча-підліток) сумно сидять над погаслим багаттям (Л. Укр., II, 1951, 147);

У задимленому сяйві ліхтаря ледве можна було побачити, як біля ковша вовтузились тьмяні постаті (Стельмах, І, 1962, 146);

Погляд Каринського притягла до себе невисока постать, що прямувала заводським подвір’ям до лабораторій (Шовк., Інженери, 1948, 18);

// У сполуч. із означ. дівоча, жіноча, чоловіча тощо або з ім. у род. в. виражає відповідну назву людини (людей) за статтю, родом діяльності і т. ін.

На нічному зоряному небі виткнулась ставна парубоча постать і зникла по хвилі в густих бур’янах по той бік тину (Коцюб., І, 1955, 336);

В ліві двері обережно заглядає закутана жіноча постать (Коч., II, 1956, 362);

І нараз — людська постать! Людина? Тут? Де лише скелі і дикий звір? ..Ні, не може бути! (Хотк., II, 1966, 314);

Порожньо на засніженому пероні. Лише поодинокі постаті залізничників з ліхтарями в руках, як тіні, мовчки снували по коліях (Головко, II, 1957, 439).

3. перен. Особа як носій певних соціальних та особистих рис, ознак тощо.

Може, й цей невеличкий причинок до біографії Тараса Шевченка не буде зайвим і разом з іншими кине промінь світла на дорогу постать нашого великого Кобзаря (Коцюб., III, 1956, 48);

Постать видатного українського прозаїка І. С. Нечуя-Левицького в останні роки привертає дедалі більшу увагу дослідників (Рад. літ-во, 6, 1971, 30);

// Видатна особа, визначний представник кого-, чого-небудь.

Я шаную кожного народу Історичні постаті і дати (Дмит., Осінь.., 1959, 55);

Після виходу «Плуга» Павло Тичина став однією з найпомітніших постатей української радянської поезії (Поезія.., 1956, 141).

4. Уявний образ кого-небудь.

І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей (Л. Укр., І, 1951, 97);

Перед очима в Панаса невідступно стояла кумедна постать гладкого пана в постолах, сама серед поля, невміла і безпорадна (Коцюб., II, 1955, 45);

Снилися Юрасеві Хмельницькому гетьманські клейноди. Та коли він уже взяв у руки булаву, перед очима виросла постать батька, і Юрась закричав, заметався на постелі (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 96).

У (в) по́статі кого, чого — в образі кого-, чого-небудь.

[Саня:] Взагалі мужчинам не варто вірити, а вам і надто. Вам он навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Л. Укр., II, 1951, 33).

5. Персонаж літературного твору; художній образ.

Ся постать [у повісті О. Кобилянської] узята цілком з життя і робить враження портрета (Л. Укр., V, 1956, 43);

Частіше й частіше з’являлася в його [Т. Шевченка] творах і постать кріпака, кинутого в казарму паном, щоб без перешкод оволодіти його дружиною або нареченою (Тулуб, В степу.., 1964, 293);

Традиційною постаттю для інтермедій і вертепу був образ солдата (Рад. літ-во, 1, 1963, 112);

Центральна постать твору;

// Скульптурне зображення кого-небудь; статуя.

Посеред площі величезна будова, ще не скінчена: ..велетенські постаті богів з невикінченими емблемами на головах (Л. Укр., II, 1951, 242);

Нарешті полум’я освітило й куточки хижі, в одному з яких — за вогнищем — стало видно глиняний приступок, а на ньому дерев’яні постаті Перуна й Волоса (Скл., Святослав, 1959, 8);

Стоять на Карловім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави (Гончар, III, 1959, 457);

*У порівн. На човні, як велетенська чавунна постать, ще довго стояла Соломія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом з Остапом зникало її щастя (Коцюб., І, 1955, 338);

// Зображення людини на малюнку, картині.

Висунув [Дорошенко] з-під стіни насеред кімнати мольберт з картиною олійними фарбами. Іще не зовсім закінчена. Деякі постаті на ній були накреслені ще самою вуглиною (Головко, II, 1957, 193).

ПО́СТАТЬ², і, ж. Смуга, ділянка ниви або поля, що її, працюючи, обробляє один жнець, полільник тощо.

Микола став жати на своїй постаті поруч з Нимидорою (Н.-Лев., II, 1956, 174);

Спинився він косу погострити, глянув позад себе: самі снопи лежать на постаті, нема непов’язаного, а Гаїнка стоїть і втирає рукавом піт із чола… (Гр., II, 1963, 455);

Панський економ, молоденький загорілий панич, показав політникам постать на буряках (Н.-Лев., II, 1956, 32);

*Образно. — Ти, певно, в управителі полізеш? — якось глухо запитав він. — Атож! Ширша постать — більше нажнеш (Мирний, І, 1954, 341);

Не мені у ріднім полі постать добирати, де поставила зла доля, — мушу в поті жати… (У. Кравч., Вибр., 1958, 128).

◊ Займа́ти (зайня́ти) по́стать див. займа́ти.