постинати
ПОСТИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь.
[Єфросина:] Їй-богу, візьму ножиці та постинаю ті капосні ріжки (Н.-Лев., II, 1956, 479);
[Лев:] Де-де! ще й не такі були дуби, та й тії постинали… (Л. Укр., III, 1952, 240).
Постина́ти го́лови кому — те саме, що Зітну́ти го́лову (всім або багатьом) ( див. стина́ти¹).
— Скільки в мене є худоби — я приготую обід, як усе споживете — живі будете, а як не споживете, то голови постинаю (Укр.. казки, 1951, 139).
2. кого, рідко. Зітнути голови багатьом, зарубати, знищити багатьох.
Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських (Шевч., II, 1963, 96);
— Там, кажуть, далеко десь, на степах — усіх панів постинали (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 25).
ПОСТИНА́ТИ², а́є, док., перех., рідко. Стяти, скувати льодом (річки, озера і т. ін.).
Як під різдво притрусить землю сніг, Річки морозець постинає, Зібравши парубків, за пояс взявши ріг, З собаками вовків ганяє [прадід] (Бор., Тв., 1957, 59).
Значення в інших словниках
- постинати — постина́ти 1 дієслово доконаного виду зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь постина́ти 2 дієслово доконаного виду стяти, скувати льодом рідко Орфографічний словник української мови
- постинати — I -аю, -аєш, док., перех. 1》 Зітнути, зрізати, зрубати все чи багато чого-небудь. 2》 кого, рідко. Зітнути голови багатьом, зарубати, знищити багатьох. II -ає, док., перех., рідко. Стяти, скувати льодом (річки, озера і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- постинати — ПОСТИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., що. 1. Зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь. [Єфросина:] Їй-богу, візьму ножиці та постинаю ті капосні ріжки (І. Нечуй-Левицький); [Лев:] Де-де! ще й не такі були дуби, та й тії постинали... (Леся Українка). Словник української мови у 20 томах
- постинати — Постина́ти, -на́ю, -єш гл. Обезглавить, зарубить (многихъ): По всьому царству постинать малих дітей. Шевч. 638. Постинав їм голови. Чуб. II. 600. Словник української мови Грінченка