постинати
ПОСТИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., що.
1. Зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь.
[Єфросина:] Їй-богу, візьму ножиці та постинаю ті капосні ріжки (І. Нечуй-Левицький);
[Лев:] Де-де! ще й не такі були дуби, та й тії постинали... (Леся Українка).
2. кого, рідко. Зітнути голови багатьом, зарубати, знищити багатьох.
Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських (Т. Шевченко);
– Там, кажуть, далеко десь, на степах – усіх панів постинали (Д. Бедзик).
ПОСТИНА́ТИ², а́є, док., що, рідко.
Стяти, скувати льодом (річки, озера і т. ін.).
Як під Різдво притрусить землю сніг, Річки морозець постинає, Зібравши парубків, за пояс взявши ріг, З собаками вовків ганяє [прадід] (Л. Боровиковський).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- постинати — постина́ти 1 дієслово доконаного виду зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь постина́ти 2 дієслово доконаного виду стяти, скувати льодом рідко Орфографічний словник української мови
- постинати — I -аю, -аєш, док., перех. 1》 Зітнути, зрізати, зрубати все чи багато чого-небудь. 2》 кого, рідко. Зітнути голови багатьом, зарубати, знищити багатьох. II -ає, док., перех., рідко. Стяти, скувати льодом (річки, озера і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- постинати — ПОСТИНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Зітнути, зрізати, зрубати все або багато чого-небудь. [Єфросина:] Їй-богу, візьму ножиці та постинаю ті капосні ріжки (Н.-Лев., II, 1956, 479); [Лев:] Де-де! ще й не такі були дуби, та й тії постинали… (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- постинати — Постина́ти, -на́ю, -єш гл. Обезглавить, зарубить (многихъ): По всьому царству постинать малих дітей. Шевч. 638. Постинав їм голови. Чуб. II. 600. Словник української мови Грінченка