постригати

ПОСТРИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСТРИ́ГТИ, ижу́, иже́ш, док., перех.

1. Підрізуючи, робити коротшим або зрізувати зовсім (волосся, вовну і т. ін.).

Як її одягали, як постригали по хлоп’ячій [по-хлоп’ячому], вона не пручалася, нічого не казала, тільки що плакала… (Кв.-Осн., II, 1956, 454);

Перукар розклав своє приладдя, намилив цареві бороду і почав голити. Поголив один бік, постриг півголови і півбороди, а тоді кинув приладдя в землю і — тікати! (Три золоті сл., 1968, 221);

По обіді роту повели в лазню, де цирульник старанно постриг і поголив їх, а каптенармус видав нову білизну, мундири і шапки (Тулуб, В степу.., 1964, 198).

Постри́гти [всіх] під одну́ гребі́нку див. гребі́нка.

2. перев. у сполуч. із сл. у ченці, у черниці і т. ін., церк. Виконувати обряд посвячення кого-небудь у ченці (черниці), що супроводжується постриганням волосся.

[Матушка гуменя:] Я тебе, стара, утішу: знай, що твою дочку постригаємо сьогодні у черниці (Мирний, V, 1955, 83);

// Віддати в монастир.

— Що ж, може, тебе у ченці постригти? — спитав раптом Хмельницький, розправляючи плечі і зводячи зір на Юрася (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 92).

3. розм., заст. Брати в солдати.

Котрі були багатшії, ті ся викупляли, Котрі були біднішії, то їх постригали, — тобто забирали до війська (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 47);

Жив-був гуцул Іванко. Одного дня йому сказали, що має служити у цісаревім війську. Його постригли й попровадили в чуже кам’яне місто (Казки Буковини, 1968, 9);

[Довбуш:] На тій п’ятниці вдовиного сина у некрути постриг [пан дідич] (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 26).

4. у кого, перен., розм. Робити, виставляти когось ким-небудь.

Турн — зирк, і бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречі [гречно] кличе к бою І явно в труси [боягузи] пострига (Котл., І, 1952, 263);

П’яний кесар, Постригши сам себе в Зевеса, Завдав Зевесу юбілей [ювілей] (Шевч., II, 1963, 291);

Постригти в брехуни.