постригати

ПОСТРИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСТРИ́ГТИ, ижу́, иже́ш, док., кого, що.

1. Підрізуючи, робити коротшим або зрізувати зовсім (волосся, вовну і т. ін.).

Як її одягали, як постригали по хлоп'ячій [по-хлоп'ячому], вона не пручалася, нічого не казала, тільки що плакала... (Г. Квітка-Основ'яненко);

Перукар розклав своє приладдя, намилив цареві бороду і почав голити. Поголив один бік, постриг півголови і півбороди, а тоді кинув приладдя в землю і – тікати! (В. Королевич);

По обіді роту повели в лазню, де цирульник старанно постриг і поголив їх, а каптенармус видав нову білизну, мундири і шапки (З. Тулуб).

2. перев. у сполуч. зі сл. у ченці, у черниці і т. ін., церк. Виконувати обряд посвячення кого-небудь у ченці (черниці), що супроводжується постриганням волосся.

[Матушка гуменя:] Я тебе, стара, утішу: знай, що твою дочку постригаємо сьогодні у черниці (Панас Мирний);

// Віддати в монастир.

– Що ж, може, тебе у ченці постригти? – спитав раптом Хмельницький, розправляючи плечі і зводячи зір на Юрася (Н. Рибак).

3. розм., заст. Брати в солдати.

Котрі були багатшії, ті ся викупляли, Котрі були біднішії, то їх постригали, – тобто забирали до війська (з наук. літ.);

Жив-був гуцул Іванко. Одного дня йому сказали, що має служити у цісаревім війську. Його постригли й попровадили в чуже кам'яне місто (з казки);

[Довбуш:] На тій п'ятниці вдовиного сина у некрути постриг [пан дідич] (Д. Бедзик).

4. у кого, перен., розм. Робити, виставляти когось ким-небудь.

Турн – зирк, і бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречі [гречно] кличе к бою І явно в труси [боягузи] пострига (І. Котляревський);

П'яний кесар, Постригши сам себе в Зевеса, Завдав Зевесу юбілей [ювілей] (Т. Шевченко);

Постригти в брехуни.

(1) Постри́гти в схи́му кого, церк. – надати кому-небудь найвищий чернечий ступінь; зробити схимником.

Богуслав поволі оповідав усі новини про те, як Мстислав перед смертю наказав постригти його в схиму (А. Хижняк).