посудити

ПОСУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, док.

1. перех. і без додатка. Осудити кого-небудь за щось.

Посудим людей раз, а люде десять раз (Номис, 1864, № 7016);

Що не йде мимо їх двору господиня.., то стане, погляне та й головою похитає, а йдуть дві — удвох подивляться та посудять… (Вовчок, І, 1955, 169).

2. перех. Судити, обмовляти кого-небудь якийсь час.

— Ну, — каже мені дяк, — тепер ви мене похвалили, а я вас, — сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо абощо (Вовчок, VI, 1956, 218).

3. неперех., рідко. Скласти певну думку про щось.

Не мені судити, чи варт вони [пісні] тих думок, що гоноблю я про їх, про те читачі краще посудять (Мирний, V, 1955, 376);

// Поговорити, побалакати якийсь час.

— Разом довідаємося, що діється в світі, посудимо й спочинемо (Мирний, III, 1954, 244).

Посуди́ сам; Посуді́ть самі́ — уживається, коли хочуть підкреслити правомірність, обгрунтованість своїх слів або дій; поміркуй сам, поміркуйте самі.

Витягаю йому карбованця, даю. Не бере. «Та беріть, — кажу, — отче святий. Ну посудіть же самі — де ж нам узяти двадцять аж два карбованці?» (Хотк., І, 1966, 92);

[Жінка:] Пробачте, але так же не можна, громадяни! Цілий день галас, гуркіт, крик! Знову розбудили дитину. [Скрипаль (ввічливо):] Дійсно. Не можна ж працювати. Посудіть самі (Коч., II, 1956, 531).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

посудити

Значення в інших словниках