1. Словник української мови в 11 томах

похитувати

ПОХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Хитати злегка або час від часу.

По той бік очерет стояв чорною стіною, стиха похитуючи червонуватою куницею, злегка шелестячи пожовклим листям (Мирний, IV, 1955, 23);

Розповідає біду свою Щур, зітхає, журно головою похитує (Вас., I, 1959, 234);

По кладці молодиця перейшла, Похитуючи відрами дзвінкими (Рильський, III, 1961, 188);

Морська хвиля обхлюпала дубок, почала повертати його, похитувати (Ю. Янов., II, 1958, 57);

// безос.

Трамвай злегка похитувало, і в такт гуркоту коліс кожен пасажир снував свої думки (Донч., II, 1956, 100);

Оп’янів від їжі Данько. Сидів, і аж похитувало його (Гончар, Таврія, 1952, 74).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. похитувати — похи́тувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. похитувати — див. хитати Словник синонімів Вусика
  3. похитувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех. Хитати злегка або час від часу. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. похитувати — ПОХИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., кого, що і без прям. дод. Хитати злегка або час від часу. По той бік очерет стояв чорною стіною, стиха похитуючи червонуватою куницею, злегка шелестячи пожовклим листям (Панас Мирний); Розповідає біду свою Щур, зітхає... Словник української мови у 20 томах
  5. похитувати — ПОХИ́ТУВАТИ (хитати злегка або час від часу), ПОГО́ЙДУВАТИ, ВИХИ́ТУВАТИ розм.; КИВА́ТИ, ПРИХИ́ТУВАТИ розм. (ритмічно, перев. головою). Плечисті клени, посаджені ще за життя Дмитрового батька, зі смутком похитували оголеними вітами (О. Словник синонімів української мови
  6. похитувати — Похитувати, -тую, -єш гл. Пошатытывать, покачивать. Сидить ворон над скалою, похитує головою. Лукаш. 134. Цокочуть жінки, похитуючи головами. Мир. ХРВ. 23. Словник української мови Грінченка